Рецензии на книги — В. Домонтович

1928 рік знаковий в історії модерної української літератури: з’являються Микола Хвильовий - Санаторійна Зона , Юрій Яновський - Майстер корабля , Валер'ян Підмогильний - Місто , а в київському видавництві "Сяйво" з’являється Домонтовичева "Дівчинка з ведмедиком". Роман не був розкритикований, але й схвальних відгуків у пресі було теж обмаль. Тож наступні свої праці Віктор Петров (він же Домонтович, він же Бер) - одна з найзагадковіших постатей у літературі та культурі України того часу, розвідник - опублікує вже аж у 1946... Цей роман можна прочитати як інтелектуальний, а можна - як любовний роман. На перший погляд маємо історію кохання учителя хімії Іполіта Миколайовича Варецького та його учениці Зини Тихменєвої - дівчинки, всередині якої криється майбутня феміністка. У творі…

Романи "Доктор Серафікус" та "Дівчина з ведмедиком" варті один одного. Ба більше, ці твори доповнюють один одного. Між ними існує логічний зв'язок тлумачення Віктором Домонтовичем цього дивного почуття, яке люди називають коханням. У "Дівчині з ведмедиком" зустрічаємо молодого недосвідченого у любовних справах вчителя та його юну ученицю-німфоманку. Загалом, класика любовного жанру. "Доктор Серафікус" - роман навпаки. Чоловік, який, незважаючи на зрілий вік, боїться жінок, і жінка, яка знається на мистецтві кохання. І скрізь ця нерівність у любові невідчутна. За Домонтовичем, ніколи не рано і ніколи не пізно закохатися, адже любов - це єдине почуття, яке здатне подолати час.

Итак, второй роман Петрова. Написан он существенно позже, чем прочитанный на днях "Доктор Серафикус", и это видно невооруженным глазом. Проза насыщенная, взрослая, богатая. Более того, совершенно очевидно, что автор - человек ученый, которому хочется донести свои общие размышления до широких масс, что гораздо проще сделать посредством литературы художественной, нежели научной.

Сюжет прост и непритязателен. Настолько прост, что, возможно, его и нет вообще. Человека отправляют в командировку в знакомый ему город, скорее всего, родной, но полное отсутствие ностальгии при наличии узнавания все же заставляет в этом усомниться. В командировке герой знакомится с женщиной, с которой у него возникает быстротечный роман. Женщина замужем. Ее брак всем устраивает. Он возвращается из командировки…

После этой чудесной книги, написанной чудесным украинским языком, сложно писать рецензию на русском, но я все же попробую, так как, возможно, это расширит круг читателей этого автора. Ведь их, к сожалению, крайне мало.

Итак, году эдак в 2003 или 2004 случилось мне прочесть шикарное литературоведческое исследование Веры Агеевой под названием "Дискурс украинского модернизма". Читать было интересно не только потому, что стиль автора - бесподобен, что, будем честными, редко случается с научной литературой, но и потому, что рассматривались произведения сплошь и рядом знакомые мне - Расстрелянное Возрождение, то есть Хвылевой, Пидмогильный, Зеров. Но был среди этих авторов и тот, о котором было написано чуть ли не больше всего лестных слов и чье имя я не слышала до этого ни разу - Виктор…

Автор цієї книжки - же більша загадка, ніж його герої. Інтелігент, інтелектуал, розвідник, взаємно закоханий у дружину свого репресованого друга... Це життя варте того, аби вписати в роман його. А до цього всього Віктор Домонтович ще й виявився дуже талановитим письменником, як на мене, несправедливо напівзабутим і вартим того, аби стояти в авангарді двійки Хвильового й Підмогильного, оскільки його проза як на мене піднесена на ще вищий рівень. Роман дуже актуальний і написаний на диво по-сучасному, хоч і в першій третині минулого століття. Герої підкуплюють читача своєю мудрістю, деталізованістю характерів і як не дивно, деякою передбачуваністю. Розставатися з ними не хотілося. Книжка остаточно варта того, щоб її прочитати.

Мені досі не віриться, що я прочитала книгу, написану у 20-тих роках минулого століття, настільки вона сучасна. Це інтелектуальна проза, як у Хвильового та Підмогильного. Але, як на мене, то вона винесена на ще вищий рівень. Кожна сторінка вражає роздумами про чи не всі сторони життя, про людські характери та проблеми, про кохання та ставлення до жінок і таке інше. Образи настільки чітко розкриті, що до деталей уявляєш, що робитиме герой у тій чи іншій ситуації, але саме це і залишає хороші спогади про книгу, адже усі герої стали до болю рідними і з ними не хочеться прощатися. Дуже багато всього цікавого та мудрого помістилося на небагатьох сторінках, що теж радує (можна писати 4-хтомники, а сенсу там буде на один листок формату а4). Від цього роману неможливо відірватися, він чарує…

Ти загадка моя, ти - Сфінкс моє¡ долі. Костенко Л.

Добірна укра¡нська проза, справжнісінький інтелектуальний роман початку 20 сторіччя. Домонтович - Сфінкс вітчизняно¡ літератури, людина непересічних здібностей, великий талант таємничо¡ долі. Я насолоджувалася насиченою, колоритною мовою. ''Дівчина з ведмедиком'' - знахідка, нова генерація, феміністичний твір. В центрі роману панотець-хемік, викладач та дві дівчини-жінки, що тільки-но достигають. Чорне і біле, ба, ні, кольорове, з картин імпресіоністів, розмазані штрифи, непевні рухи. Зина - передова жінка, що сповнена нових ідей, вона перечеркує шлюб одним , здавалось, жахливом вчинком. Звільнена, підвищена у власних очах, падає в безлад проституйованого життя, сплюндрована, розпусна, хтива, перестигла тремким , тривким коханням. Леся…

І знов менп огортає насичена інтелектуальна проза початку 20 століття. На цей раз всі поді¡ нібито централізовано довкруги ''Варязько¡ церкви'' з неповторними фресками Линника, долю яко¡ треба вирішити науковій комісі¡ . Чи то церква стане об'єктом культурного спадку і буде підлягати охороні, чи то з не¡ зроблять черговий склад, сарай, туалет нарешті і вона буде слугувати сучасності, без права на майбутнє. Але не ли довкола култтури точиться справа. Ось вам, початок існування СРСР. Емансипованість жінок, легкі, незобов'язливі стосунки, кохання віком два тижня. Тендітне бізе... Але які теми здійняв Домонтович. Без грунту - це без долі, без освіти, без знання, наосліп, ніби в повітрі, намацуючи шлях руками. І це підносить людину водночас. Тому цікава доля Линника, відлюдькуватого,…

Дивна книжка. Героїня водночас і приваблює й відштовхує. Розв'язка виявилася несподіваною, сам роман прочитався дуже швидко й з цікавістю. Досить актуально й для нашого часу. Не скажеш, що роман написаний в першій третині минулого століття. Раджу.

Лично мне читать книгу гораздо интереснее, если я не ощущаю и онозначно не могу понять, что хотел сказать автор. Не в смысле, что ничего не понятно, а в смысле, что мне ничего не навязывают и дают полную свободу интерпретации.

В "Романах Куліша" этого не было (там вопрос был в причинах). Зато в "Докторе Серафикусе" свободы мысли и отношения к персонажам хоть отбавляй!

За немного десятков страниц я поменяла своё отношение к главному герою раз -дцать. Сначала Серафикус казался мне просто странным и очень одиноким человеком. Потом я почувствовала в нём родственную застенчивую и интровертную душу. Потом мне хотелось кричать "Вот это дебил!". Потом меня захлестнула волна сочувствия. Ещё позже мне хотелось смеяться, а затем даже немного плакать.

Гений или идиот? социопат или застенчивый человек?…

СПОЙЛЕРЫ и цитаты на украинском языке

Книга прекрасна. Получила такое же удовольствие, какое получаю от чтения Кокто и Мариенгофа.

Главный герой - учёный. Хотя, скорее, научно-педагогический работник. 8) Может, филолог. Может, этнограф. Мне до конца понятно не было. Зовут его Василий Комаха (насекомое по-украински). Люди пишут, что это нас должно отсылать к "Превращению" Кафки. Но я бы за это не цеплялась. Мне этот Кафка тут был не нужен. Но кому нужен - пожалуйста. Как по мне, "комаха" может отсылатьт нас к копошению насекомых, у которых жизнь определена биологическим предназначением и, во многом, задана. Приятели называют главного героя доктором Серафикусом. Намекая на его оторванность от земного. Помните, кто такие серафимы? Вот-вот.

Автор нам задает эту бинарную оппозицию земного и…

Молодой учитель истории Костомаров , над которым потешается за его неуклюжесть, весь класс девиц, влюбляется в свою ученицу Алину... Алина закончила учебу... в день их свадьбы профессора истории киевского университета Николая Костомарова арестовали и осудили. Прошло 26 лет и они снова встретились... и обвенчались....Горькая любовь двух уже не молодых людей...

Здається, ще в університеті, серед майже нескінченного потоку необхідних до прочитання книжок, трапився мені Домонтович та його “Дівчинка з ведмедиком”. І це було так несхоже на усіх його сучасників, Винниченка, Рильського, Хвильового, що й зараз із задоволенням перечитаю. Неординарні сюжети, людина на зламі епох, культур, війни, мистецтва... Коли немає нічого сталого і все змінюється повсякчас. Та ж сама тема і в збірці “Спрага музики”, яку, по правді, варто було б назвати “Без ґрунту” — за назвою найбільшої повісті у збірці, та і за основною темою, все ж про музику тут доволі мало)

“Без ґрунту” — повість про “фахівця з архітектурних пам’яток”, котрий приїздить на розгляд подальшої долі церкви початку 20 сторіччя, а насправді — більше про самого архітектора, творця церкви Степана…

Слова й загадка їхнього поєднання завжди мене лякали. Я завжди ставився до слів підозріло і з сумнівом, як до істот жорстоких і небезпечних, двозначних і зрадливих. Слова вульгарні, нікчемні й двозначні. Вони готують зраду, вони скрізь підстерігають людину, чекають її напоготові, щоб заволодіти людиною і згубити її.

⠀ В.Домонтович (Віктор Платонович Петров) "Дівчина з ведмедиком" Філософсько-інтелектуальна повість (за визначенням автора), історія кохання, яке заплуталось в неправдоподібному. ⠀

Люди взагалі страждають тому, що їх мучать примари нездійснених фантомів.

⠀ Головна героїня Зина живе за принципом "правдоподібне, бо воно тільки подібне на правду, але не є правда". Її життєві переконання надто свавільні, вони породжені тогочасною дійсністю, але засудженні суспільством. Вона…

Якщо ви цікавитесь життям Ван Ґоґа, я раджу вам обов'язково це читати. Якщо вам не цікава постать цього художника, все одно раджу почитати -- після Домонтовича вам важко буде не зацікавитись.

Я тепер точно зрозуміла, що Домонтовича люблю. Прекрасний письменник, який дуже добре володіє словом, наче магічною паличкою. Він зміг лаконічно і цікаво повністю описати життя Ван Ґоґа. Я відчуала той смуток, печаль і безвихідь в житті письменника. Автор дуже добре передав його страждання.

Хочу ще! Хочу прочитати інші біографії, бо то просто насолода -- дізнаватись про життя людей від Домонтовича.

Завжди дивуюсь українській мові в книгах. Кожен автор пише по різному, але завжди так прекрасно…

Але це все. Сюжет переплітається з сухими фактами з життів різних українських митців. Від цього часами було нудно читати. Та і сюжет не дуже цікавий. Заміжня жінка закрутила роман з чоловіком, якого знає перший день.

 Особливо повісті в кінці книги. Не цікаво та сухо написано

 Книга швидко забудеться. Не залишила жодного сліду в моїй душі 

Чесно признаюся, цей український письменник до цього часу проходив повз мою увагу.

І "Дівчина з ведмедиком" і "Доктор Серафікус" досить неоднозначні, особисто для мене, повісті. І в тій, і в іншій йдеться про кохання. Але це не стандартна любовна історія, а скоріше філософські роздуми, що саме є коханням і яким воно буває.

У повісті "Дівчина з ведмедиком" перед нами постане своєрідний любовний трикутник - молодий вчитель Іполіт Миколайович та дві його учениці - сестри Леся й Зина.

Старша Леся - уособлення традиційних, споконвічних "бажань" жінки - стати дружиною і матір'ю.

Зина ж імпульсивна, непокірна та свободолюбива.

Обидві дівчини закохані у свого вчителя, проте Іполіт Миколайович обирає Зину.

У них зав'язується роман. Та happy end тут не буде. Коли Іполіт Миколайович прийшов просити руки…

Оповідання "Спрага музики" наповнене теплом і ніжністю, про зародження високого і приреченого на страждання почуття. Про жінку-піаністку, яка, прочитавши чудесну книгу, закохується в поета. Вона пише йому листи. Він, Райнер Марія Рільке, палає, його душа прагне музики. Він закохався у піаністку. ⠀

...мистецтво не повинно бути гарним. Врода — не є те творче завдання, яке стоїть перед мистцем.

⠀ Романізована біографія "Самотній мандрівник простує по самотній дорозі" про людину з неможливим характером, мета і мрія якої - мистецтво повинно бути соціальним. Вінсент Ван Ґоґ. Це такий тип генія, який, не маючи таланту, пройшов через негаразди, поразки, невизнання суспільством, жертовність до свого покликання. Його життя - накопичення катастроф, що йдуть одна за одною. Кожен наступний крок -…

Моденістський роман Віктора Петрова-Домонтовича "Дівчинака з ведмедиком" - історія про кохання, що шукає правди у правдоподібному.

Очевидно, роман навряд чи був популярним в час його видання. Та й зараз про особу автора мало що відомо. Незаслужено. Адже Віктор Петров (Домонтович) чимало зробив для розвитку української і радянської культури і науки. Археологія, філологія, фольклористика, література, літературознавство, історія - царини, в яких працював вчений, а також розвідувальна діяльність. Кожному українцеві, переконана, варто ознайомитися з його здобутками хоча б у деяких з цих галузей. Повернемося до "Дівчини з ведмедиком". Роман написано "скрипниківкою" - зразком української мови відповідно до правопису 1928 року, і, очевидно, манери говорити в 20х роках ХХ століття, від того,…

Від книги в мене було доволі двозначне враження. Там точно є тема педофілії, хоча на той час, для усіх було нормою, що молоді дівчата, яким ще не має 18, мають одружуватися з 30-ти річними чоловіками.
Було цікаво читати через стиль оповіді, сюжетні повороти та феміністичну тему "нової жінки", тобто про жінку, яка ламає усі тогочасні стандарти, яка сама керує своїм тілом, й вирішує, що їй робити.
АЛЕ... я не можу назвати героїню, жінкою, хіба що дівчиною, доволі емоційною та нестриманою, яка не знає кордонів. Похвально, що вона намагалася зламати стереотипи та довести усім свою позицію, але те, яким чином вона це робила...