Ну і зашибісь, що воно нерозділене, бо тільки завдяки таким от зв`язкам, повним страждання, ми й міцнішаємо. Митці паряться творенням своїх шедеврів і якоюсь потолоччю - як правило, душі наших муз порожні, як вилизані собаками бляшанки з-під кільки в томаті. А розумні, добрі, турботливі жінки чи чоловіки - наші незрадливі лайф партнерз - стоять собі осторонь, терплять усе і лише позирають, щоби з цим їхнім пришелепкуватим митцем-диваком не сталося якогось страшного лиха. І що, хтось надихається своїми близькими? Фігушки. Максимум - видається якась повстяна присвята на початку книжки чи поетична епітафія на обеліску.