Скажи, яка найвища з всіх чеснот,
Що сяєвом людське чоло вінчає,
Що володар завжди вінчати має?
То справедливість! ВсьОго, що народ
Бажає, любить, вимагає, просить,
Усього того в цісаря задосить.
Та що з того, що в нім є серця доброта,
І мудрість розуму й правиці щедрота,
Коли неправда навкруги панує,
Лихеє лихо тут і там лютує?
Поглянь відсіль, де твій пишає трон,
На весь свій край - страшний побачиш сон
Біда біду в тім царстві плодить,
Несправедливість всюди верховодить,
І беззаконство стало за закон.

Той краде вівці, той дружину,
Той свічники і хрести із церков,
І злодіям немає впину -
Те споживуть і крадуть знов...
Ідуть до суду потерпілі,
Де сяє в мантії суддя, -
І там злочинці знахабнілі
Законом крутять без пуття;
Співвинцуватці їм поможуть
(Скрізь має силу сват чи брат!)
І всю вину на того зложать,
Хто Богу душу винуват.
Весь світ у прірву западеться,
Коли сумління в нас мовчить;
Хіба ж чуття тут розів'ється,
Що справедливості навчить?
Перед хабарником підлесним
Усякий голову схилив;
Суддя ж, що покарать не вмів,
Уже не може бути чесним.
Я фарби згущую? Так ні ж!
Картина в нас іще чорніш!