5 Нехай буде світло, плесь

«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби».

Ще одне відкриття року, і дуже приємно, що знову український автор. Взагалі, сучасна українська література з кожним разом стає все багатшою, витонченішою і крутою. Так, отакі три характеристики. І Ілларіон Павлюк чудово в них вписався.
Важко сказати, в якому жанрі написаний цей роман. Тут і детектив, і містика, і фантастика, здоблені щедрою порцією філософії і психології.
Цікаво, пробирає, інтригує, ще й до того ж всипає шкіру мурашками.

Головний герой - Андрій Гайстер, прізвище в даному випадку «говорящее», адже означає воно - лелека. Гайстер - є символом богині Вечірньої і Вранішньої зорі, а Андрій в даному романі в якійсь мірі теж виступає символом між нашим світом і потойбіччям, тобто між світлом і темрявою.
А починається все з маленької німої дівчинки. Власне, нею ж і закінчується, але до цього ще далеко.

В пошуках дитини Андрієві доведеться перетнути річку Туонь в компанії незвичайного провідника в червоному плащі Харитона Еребовича (дивні збіги імен, еге ж?), і він потрапляє в дивне містечко Буськів Сад (теж красномовно, адже всі ми знаємо, хто такий бусько). Правда буква «С» чомусь ніяк не хоче загоратися в назві, тож Буськів _ад зустрічається в тексті все частіше і частіше.
До чого ж незатишне і непривітне це містечко. І люди тут дивакуваті, починаючи від звичайної власниці бару і закінчуючи мером. І у кожного якась вада, якийсь гріх, який не так уже й легко спокутувати. Та й не хочуть вони це робити, бо не бачать у своїх вчинках нічого поганого. Хм, тут можна сперечатися. Та чи варто?
Андрій спробував, та оскільки потрапив у Буськів _ад, то довелося пройти три його кола, починаючи з найнижчого, найстрашнішого, щоб врешті-решт опинитися між життям і смертю, і таки зробити вибір.

Книга просто неймовірна. Тут стільки алюзій, відсилань і натяків, що здається, аж зашкалює. Але, запевняю, нічого зайвого, все доречно.
Є тут і сім смертних гріхів, що втілені у різних особах, які так, чи інакше прийняли участь у розслідуванні Андрія.
І чималий такий натяк на картину Ієроніма Босха «Сад земних насолод».
А одна назва частин роману тільки чого варта - Пояс Каїна, Місто Діта і Лімб.
І навіть готель Сяйво є, так собі заклад, і все ж…
Ну і сама книга - просто насолода читати їі в бумазі. І взагалі читати. Вона того варта. Я настільки вражена, що побігла скуповувати всі книги Павлюка.

P. S. І якщо ви думаєте, що ви дуже світла людина, то помиляєтесь, ще й як. У всіх у нас є пітьма, і рано, чи пізно вона проявляється. Просто у кожного по-різному. Стережіться своєї, я свою теж старатимусь приборкувати.

Перевод.

«Нельзя стать человеком в семь, если ты не был им до семи. Этот принцип действует в отношении любого времени суток ».

Еще одно открытие года, и очень приятно, что снова украинский автор. Вообще, современная украинская литература с каждым разом становится всё богаче, изящнее и круче. Такие вот три важные характеристики. И Илларион Павлюк прекрасно в них вписался.

Трудно сказать, в каком жанре написан этот роман. Здесь и детектив, и мистика, и фантастика, приправленные щедрой порцией философии и психологии. Интересно, пробирает, интригует, еще и к тому же всыпает кожу мурашками.
Главный герой - Андрей Гайстер, фамилия в данном случае «говорящее», ведь означает она - аист (укр). Гайстер является символом богини Вечерней и Утренней зари, а Андрей в данном романе в какой-то степени тоже выступает символом между нашим миром и потусторонним, то есть между светом и тьмой.
А начинается все с маленькой немой девочки. Собственно, ею же и заканчивается, но до этого ещё далеко.

В поисках ребёнка Андрею придется пересечь реку Туонь в компании необычного проводника в красном плаще Харитона Еребовича (странные совпадения имён, да?) И он попадает в странное местечко Буськив Сад (тоже красноречиво, ведь все мы знаем, что это ещё одно название аиста ). Правда буква «С» почему-то никак не хочет загораться в названии, поэтому Буськив _ад встречается в тексте всё чаще и чаще.
И до чего же неуютный и неприветливый этот городок. И люди здесь странные, начиная от обычной владелицы бара и заканчивая мэром. И у каждого какой-то изъян, какой грех, который не так уж и легко искупить. Впрочем, они и не стремятся к этому, потому что не видят в своих поступках ничего плохого. Хм, здесь можно поспорить. Но стоит ли?
Андрей попытался, но попал то в Буськив _ад, вот и пришлось пройти три его круга, начиная с самого низкого, самого страшного, чтобы в конце концов оказаться между жизнью и смертью, и всё-таки сделать выбор.

Книга просто невероятная. Здесь столько аллюзий, отсылок и намёков, что кажется даже зашкаливает. Но, уверяю, ничего лишнего, всё уместно.
Есть здесь и семь смертных грехов, воплощённые в различных лицах, которые так или иначе приняли участие в расследовании Андрея.
И немалый такой намёк на картину Иеронима Босха «Сад земных наслаждений». А одно название частей романа только чего стоит - Пояс Каина, Город Дита и Лимб.
И даже отель Сияние есть, так себе заведение, и всё же…
Ну и сама книга - просто наслаждение читать её в бумаге. И вообще читать. Она того стоит. Я настолько поражена, что побежала скупать все книги Павлюка.

P. S. И если вы думаете, что вы очень светлый человек, то ошибаетесь, и ещё как. У всех у нас есть тьма, и рано или поздно она проявляется. Просто у каждого по-разному. Берегитесь своей, я свою тоже постараюсь обуздать.