Лучшие книги Марии Матиос

Украинско-российское издание романа Марии Матиос "Солодка Даруся", принадлежащее к наиболее резонансным книгам Украины за последнее десятилетие, адресовано всем тем, кто раздумывает над проблемой "человек-история". Книгу назвали "трагедией адекватной истории ХХ века", а саму Дарусю - "образом почти библейским". "Солодка Даруся" - обладатель многих титулов общественного признания: "Книга года -2004", "Книга которую читают чаще других (2007)", лауреат Национальной премии Украины им. Т. Шевченко (2005), 2008 года ее тираж превысил беспрецедентные для Украины сто тысяч экземпляров. Седьмой год подряд "Солодка Даруся" удерживает лидерские…

Сімейна сага в новелах «Майже ніколи не навпаки» визначної української письменниці Марії Матіос за майстерністю письма та глибиною викладу не поступається її знаменитій «Солодкій Дарусі».
«Важить не час, а людина в обставинах часу» — цю свою тезу письменниця розкриває через драматичну історію кількох гуцульських родин часів Першої світової війни. Великі пристрасті звичайних людей, легке марево містики, вічні дилеми Любові–Ненависті, Гріха–Спокути, кілька­ярусний сюжет... Кожен персо­наж цієї небуденної драми має беззаперечне алібі, неопротестовану правду і власні суди честі. А отже, має право чинити так, як не можна передбачити жодною логікою чи писаним законом. Закони честі вступа­ють у суперечку із законами серця, бо так було споконвік, і майже ніколи не є навпаки.

Уміння Марії Матіос концентрувати драми «на одному сантиметрі тексту», проникати в потаємні печери людської психіки завжди викликає підступне запитання: а куди вона поцілить наступною книжкою?

На цей раз у «Щоденнику страченої», означеному, як психологічна розвідка, письменниця, ніби тримає в руках лазерний скальпель нейрохірурга, і водночас з притаманною їй прискіпливістю адвоката досліджує внутрішню драму закоханої людини.

Історію пристрасті – як пік приватної насолоди й водночас невидимий, але прямий шлях до трагедії багатьох – вона розкриває з не меншою скрупульозністю, ніж розкрила історичну драму в попередньому романі «Солодка Даруся».

Літописець полюсів людського життя – легального й прихованого – Марія Матіос у «Щоденнику страченої» демонструє елементи психологічного трилера, в якому органічно поєднано сюжет і потік свідомості, детективність розповіді і новелістичний фінал, тілесну чуттєвість і психоаналітику.

Немає межі жіночій винахідливості в час смертельної небезпеки.
Немає страху, який позбавив би жінку волі чинити опір.
Немає людини, здатної розгадати жінку, що тримає таємницю впродовж життя, як тримає власну честь...
Кожна жінка могла би створити свою галерею подібних істин.
Проте Марія Матіос в повісті „Москалиця” стверджує саме таку житейську філософію.

Марія Матіос укотре не щадить свого читача: більш трагічного сюжету, ніж той, що його пропонує письменниця в повісті «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба», мабуть, важко буде відшукати в світовій літературі. Цього разу вона вдалась до однозначно татуйованої теми, яка проте, не викликає й тіні відрази чи неприйняття. Письменниця викладає сюжет так, ніби балансує лезом бритви, боячись поранитись самій і боячись поранити читача. Проте без сліз тепер не обійдеться. Оповідь Марії Матіос про бездонність материнської любові співмірна хіба що з грецькою трагедією чи народним епосом.

Повесть «Черевички Божьей Матери» посвящена трагическим событиям 1941 года на Буковине. Главная героиня — Иванка Борсук, ей всего двенадцать лет, но она хорошо знает: в мире есть Добро и есть Зло. Девочка оказывается в самой гуще перипетий того времени... Родившаяся на Буковине и прекрасно знающая историю этого края, народные традиции и верования, Матиос очень точно и красочно описывает жизнь простых буковинцев и те страшные времена, в которых им довелось жить. Как сказала она сама об этой повести: «Это еще одно мое путешествие в украинский исторический ад. Беспощадное путешествие. Без ретуши и без лукавства».

Класичний роман провідної української письменниці Марії Матіос «БУКОВА ЗЕМЛЯ» — це захоплива і зухвала сага завдовжки у 225 років, пропущена через історії п’яти родин різного суспільного рівня і статусу, а також історичних персонажів, так чи інакше пов’язаних з Буковиною. Землероби, скотарі, воїни, посли і міністри постають повноправними творцями не лише приватної, а й загальноєвропейської історії. Недаремно авторка означила жанр свого твору як роман- панорама. Географія його подій простягається від крихітного буковинського хутора Сірук — до Відня, Берліна, Бухареста, Москви і Берна. А обрамленням роману виступає особливий сюжет зі Станиці…

Упродовж усього життя людину поборюють пристрасті. Та надходить мить — і чуттєва людина навіть у пристрасті стає філософом.
Таким є лейтмотив ранніх творів Марії Матіос, представлених у книзі «Чотири пори життя».

«Кулінарні фіґлі» - це оновлене видання «Фуршету від Марії Матіос». Це здоровий гумор і міні-енциклопедія сімейного життя самодостатньої жінки, яка знає, що сміх і смачна кухня уміють підтримати здоровий дух у тілі людини так само, як нехитрі знання неписаних законів і народних звичаїв, свого і чужого минулого. Беручи до рук «Кулінарні фіґлі» Марії Матіос, не забудьте прихопити «слинявчик», бо від цього смачного й життєрадісного читання вам не раз тектиме слинка із підборіддя - і аж до пазухи. Ну, й на здоров'я! Адже такою різною в українській літературі вміє бути, мабуть, тільки вона: трагіком у «Солодкій Дарусі» чи «Мамі…

Ці «дантові кола» потрібні письменниці, щоби пізнати Істину головного персонажа, який весь вік після вбивства людини думає про «вавилонську вежу» свого життя, яка має колись звалитися. Марії Матіос доконче потрібно через історію Івана Олексюка наблизити читача до розуміння Іванової правди – причини, його істини: ХОТІТИ ЖИТИ. Бо насправді істина для всіх одна. От тільки, «якби запізнитися вмерти. Або народитися» . Увага до найтонших деталей, глибокий психологізм і прискіплива любов до того, чиє «тіло душі» по живому ріже її письменницький «скальпель», – незмінні прикмети стилю Марії Матіос.

Письменниця Марія Матіос вважає, що жит­тя кожної жінки - безперервний випробувальний танець: іноді - «вальс», частіше - «гуцулка», зрід­ка - «танго» чи коли-не-коли «танець живота». Але традиційно жінки ніколи не танцюють «аркан» - ритуальний, суто чоловічий танець жи­телів гір.
Проте М.Матіос стверджує, що її героїня «за­тесалась між аркани», і цей «аркан» - не стане «вальсом». Бо така парадоксальна вдача її героїні, яка з однаковою пристрастю щоденно випробовує своє серце на розрив: чи то тримає батіг у руках для лінивців, чи сповідається в любові.
«Жіночий аркан у саду нетерпіння» - поезія справжньої Жінки. Жінки із плоті і крові, жінки, яка вміє бути щасливою «отут і вже».

«Знахаркою троякої ружі» вважає Марію Матіос автор передмови до її книги «Вибране», професор Люблінського Університету ім. Марії Кюрі-Склодовської І.Набитович. її називають то «Стефаником у спідниці», українським Маркесом чи Фолкнером, то «чортиком із табакерки» . Але сама письменниця різко відкидає будь-які порівняння і стверджує, що їй до вподоби єдине визначення її стилю: «вона пише, як Марія Матіос».

Жоден інший із сучасних українських письменників не має такого сталого реноме літописця загальнолюдських цінностей і адвоката цінностей окремої людини на тлі історії, як має його Марія Матіос. І жодна українська книжка усіх років незалежності не мала такого непідробного резонансу в суспільстві, як її роман «Солодка Даруся». Жодна інша книжка не мала таких контроверсійних оцінок, як її «Нація». Кожен наступний твір письменниці викликає жваві обговорення і незмінну цікавість читачів.

До книги «Вибране» ввійшли найбільш відомі твори Марії Матіос: «Солодка Даруся», «Нація», «Майже ніколи не навпаки», «Москалиця» та інші.

Для широкого кола читачів.

Нова книга Марії Матіос «Містер і місіс Ю в країні укрів. Mr. & Ms. U in country UA» це гостра політична сатира із властивими цьому жанрові іронією та сарказмом, фантастичним сюжетом, який, проте, не може ввести в оману вдумливого читача ані щодо місця подій, які описано в романі, ані самих персонажів. Це, безсумнівно, Україна.
Багатий вишуканий стиль, їдкі, але справедливі характеристики епохи і людей не заважають, однак, відкрити ще одну грань письменницького таланту Марії Матіос – таланту блискучого публіциста та аналітика.

«Нова книга Марії Матіос "Життя коротке" складається з шести "повістинок" і триптиха "Кілька життів із "Книги людських пристрастей". Деякі з них завершені останнього літа тисячоліття. А головна повість - "Життя коротке", щоб казати "ні"- вже самою назвою є доконаним афоризмом, вішем-формулою із власним творчим життям. Вся повість огранює, сугестивно доповнює назву, являючись повістю без завершення, відвертістю, що прагне назавжди залишитися у наших душах.

Людська винахідливість, що обертається фатальністю в екстремальних обставинах.

Невідворотність покари за імітацію смерті. Фантазія на грані фолу та жіночі містифікації, продиктовані пристрастю. Життя крізь призму смерті. Досвід та інтуіція. Первинний смак мови і жорстока впізнаваність буднів разом із "життєписом" чорних ходів підсвідомості творить із письма Марії Матіос фантастичний коктейль під назвою "Життя коротке". Той, хто спробував цього коктейлю, прагнутиме його ще і ще...

Що лишається матері, коли життя забирає у неї найцінніше — власну дитину, і вона опиняється у прірві відчаю і безсилля? Де вона бере сили не збожеволіти від невимовного болю і вселенської скорботи, які вже навічно оселилися у її серці? У своїй новій книзі Марія Матіос розповідає історії п’яти жінок. Усі вони — різні, у кожної своя доля, але об’єднує їх одне — найстрашніше, що може спіткати маму, — втрата єдиного сина. Кожна переживає горе по-своєму, а разом вони доповнюють одна одну і розкривають усю глибину й розпач трагедії осиро- тілого материнства. «Мами» — важка, драматична книга. Неможливо не співчувати її героям, як неможливо не звернути увагу й на гострі питання, які порушує відома українська письменниця у своїй найновішій книзі.

Реальний час, що пливе крізь живі людські долі, і реальні люди, що пливуть крізь плинний час, - такими є основні мотиви книжки «Вирвані сторінки з автобіографії» найпопулярнішої української письменниці Марії Матіос.
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину ХХ і ХХІ століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».

„Апокаліпсис” Мела Гібсона я подивилася через рік після написання свого „Апокаліпсису”. Які вони різні — печерні часи художньої уяви Гібсона і печерні часи першої половини ХХ століття, про які йдеться в моїй новелі! Проте, як для персонажів Гібсона, яких називали як не Прудкою Черепахою, то Лапою Ягуара, так для моїх Тимофія, Естер чи Хани — часи однаково печерні (без огляду на календар). Попри те, що в одному часі найвищим досягненням людського розуму був лук із стрілою, а в іншому — зброя масового враження: ідеологія. Але що за печерним чоловіком на ім’я Майже, що за Тимофієм, який спізнав „принад” Першої світової війни, за кожним із них женеться, захекуючись, смерть. У парі з любов’ю. І швидкість їх наздоганяння — космічна.
Проте саме на пограниччі смертельної облави — Любові і Смерті — у багатоборстві заради Життя схрещуються всі троє: Людина, Смерть і Любов. З однаковою силою пристрасті що в печерну добу, що в добу модерну.

"Приватний щоденник", мабуть, найочікуваніша книжка Марії Матіос, якою відома українська письменниця "загартовує правдою" про ексклюзивні події Майдану та триваючої війни, учасником чи свідком яких вона була. Це свого роду хроніка, що починається з кінця 2013-го і до середини літа 2015-го року. І крізь цю призму письменниця дуже зворушливо і дуже чуттєво описує маленькі історії українських родин, життя яких болючими втратами та глибокими ранами назавжди змінив Майдан...змінила війна... А ще - свої історії "про конкретні битви за дуже конкретних людей".
У час," коли музи здебільше мовчать, а говорить зброя", Марія Матіос розпочинає "особисту війну і боротьбу" за "кожну конкретну людину" - боротьбу за свою Націю. У найдраматичніші та найкривавіші дні Майдану вона боронить Націю від звірств Беркута та ошаленілих тітушок; у київському СІЗО, судах, лікарнях, госпіталях, у солдатських траншеях та бліндажах, у розгромлених містечках та селах Донбасу - вона захоплюється Її мужністю, благородством та гідністю. А в дні глибокої скорботи та дні світлої радості надії вона просто тримає свою Націю за руки, втирає Їй сльози, "передаючи своє тепло і співчуття"...