Новинки Евгении Анатольевны Кононенко

Будь-який досвід завжди унікальний, та коли мова твору наближається до ступеня неординарності Великого Досвіду, якщо автору пощастить увійти в справді відсторонений стан, то написаний текст міститиме ті зерна істини, які дають книжці шанс пережити свій час. Протягом чи не всього 2022 року письменниця Євгенія Кононенко дуже коротко, іноді кількома словами, фіксувала події свого приватного життя й війни в Україні. Бо 24 лютого і місяць по тому лишалася в Києві, поки наприкінці березня не зважилася із невиліковно хворою донькою полишити рідний дім. Страшно лишатися, страшно їхати, запрошення з Франції. Так авторка врешті зупинилася у помешканні подруги-письменниці... І за кожної можливості писати професійний письменник мусить писати. Тоді якомога більше читачів мають змогу відчитати те, що іноді дуже важко ословити. Трагедії великої Історії та малого приватного життя переплітаються, надія й розпач зливаються між рядків, та хоча «Той Божевільний Рік» Євгенії Кононенко читається як роман, всі події й перипетії в цій історії справжні.

Чи можна змінити долю, вплинути на дійсність? Чи все, що відбувається з людиною, неминуче та визначене наперед, і, зрештою, чому? Роман-притча видатної української письменниці є переосмисленням вічної історії. Про обраних, які посвячені у таємне знання, і тих, хто стоїть на сторожі науки. Текст у тексті об’єднує історії з різних часових пластів: часу невизначеного і тривалого, минулого і майбутнього, які незримо перетікають один в одного. Це авторська версія із життя громади перших християн уже після розп’яття Христа, ще до прийняття християнства Римською імперією. Та насамперед перед нами розгортається драма нерозділених почуттів жінки до чоловіка. Зріле подружжя авторки жіночих романів і програміста переживає сімейну кризу. Ще дванадцять років тому вони так само не розуміли: що ж насправді з ними відбувається і чому? Головні герої наче перебувають у таємничому й фатальному зв’язку з потойбічним світом тіней, який не можуть ані розірвати, ні дошукатися причин ключових подій свого життя.

У новій захопливій повісті відомої української письменниці йдеться про історію драматичних стосунків у родині київських інтелігентів-науковців. Цікаві, несподівані сюжетні повороти, часпросторова панорама життя в Україні від 30-х рр. ХХ ст. до наших днів, на фоні якої розкриваються одвічні проблеми батьків і дітей, любови і ненависти, гордині і прощення, гріха і покути, відшуку своїх коренів, не залишать байдужими ані юних, ані зрілих читачів.

У новій захопливій повісті відомої української письменниці йдеться про історію драматичних стосунків у родині київських інтелігентів-науковців. Цікаві, несподівані сюжетні повороти, часпросторова панорама життя в Україні від 30-х рр. ХХ ст. до наших днів, на фоні якої розкриваються одвічні проблеми батьків і дітей, любови і ненависти, гордині і прощення, гріха і покути, відшуку своїх коренів, не залишать байдужими ані юних, ані зрілих читачів.

Чи не в будь-якій мові слово має рід. Як і людина. Бо слова звідкись походять. Як і люди. Але чи це важливо – рід слова, його походження? А може, найважливішим є його смисл? В інших мовах слова, які позначають цей смисл, можуть бути іншого роду, іншого кореня. Чи саме в роді, в походженні, у генезі, в корінні, в пуповині міститься сакрум змісту?

Євгенія Кононенко у книзі «Слова свого роду» посягає на святе. Вона сумнівається, ніби походження передує сутності. Так, у походженнях слів, у їхніх родах, буває, закорінені смисли, яких уже ніхто не згадує. Але чи не губляться ті архаїчні значення в сучасному мовленні? І чи не зовсім іншими словами називаються ті самі смисли засобами іншої мови? Євгенія Кононенко – перекладачка, тож добре знає, як важко буває знайти в рідній мові слова, які б оптимально передали значення, висловлені засобами оригіналу. Для цього знадобляться слова зовсім іншого роду.

«Слово свого роду» – це колекція (автобіографічних) есеїв, що написана на перетині красного письменства й есеїстики, правди й міфології. Але це той автобіографічний зріз, який не підтверджується ніякими документами. Лише фотографіями. Але ніщо так не бреше, як родинні світлини, які, за словами Сьюзен Зонтаґ стали масово виготовляти, коли докорінно похитнувся сам інститут родини.

Але як і похитнуться всі наявні у світі інститути, все одно лишається сокровенне – і слова, щоб це назвати. Ця книжка не лише про містерію творення, письменництво, феміністок і християнок, Перелесника та земних чоловіків, дітей і батьків, кохання й любов, ненависть і зради, метафізику й секс у туалеті. Це метатекст про своєрідність, своє рідне і свій рід, слова своїх найрідніших, які з дитинства всотує в себе людина, бо живе у такій багатій картині світу мови і безмовного водночас. Євгенія Кононенко у своєрідних есеях вимовляє слова, які, загалом, не вимовляють, аби всує не тривожити духів забутих предків.

Євгенія Кононенко — письменниця, яка не перше десятиліття скидає на читачів з високої літературної вежі інтелектуально-розважально бомби: новели, оповідання, есеї, повісті, романи, культурологічні розвідки й критичні статті. Елегантна іронія оповіді, несподіваний поворот сюжету, мов детонатор з годинниковим механізмом оприявнює таємні думки, страхи й почуття персонажів. І читачів, оголюючи людське єство, неписані табу, ритуали й забобони. Збірка короткої прози «Празька химера» — це історії психологічної химерної реальності, якої не існує, хоч вона так само жива, мов віра в любов і диво, або пошуки того найважливішого, без чого життя втрачає сенс. Жага пізнання таємного і нерозгаданого, як стосунки між чоловіком і жінкою, крізь двері замкненої кімнати, яку створив експериментатор із почуттям справді чорного гумору.

Для широкого кола читачів.

Євгенія Кононенко – письменниця, перекладач, учасниця багатьох міжнародних літературних, культурологічних і наукових форумів, лауреат низки літературних і перекладацьких премій, автор багатьох оповідань, новел та есеїв, повістей та романів, дитячих книжок.

Роман “Останнє бажання” - це сповідь колишнього чекіста, який виконував смертні вироки. Йдеться про вигаданого радянського письменника Івана Івака, який так чи інакше має своє втілення в реальному житті. Хоч автор жодним чином не натякає, чия біографія лягла в основу останньої книжки Івака, його автобіографії “Останнє бажання“, але і так ясно, що багато письменників стали зірками радянського світу аж ніяк не завдяки талановитим творам.

Рукопис зник на кілька років. Певне тоді ще не настав час чи-тати його. Але через півтора десятка років, в добу розвиненого Інтернету й соціальних мереж, сину письменника повертають зошит із цуценятком на обкладинці. І саме в цьому зошиті старий хворий письменник написав свій останній роман «Останнє бажання». Чи потрібно і чи можливо розгадати всі таємниці минулого? Принаймні, цього варто прагнути. Бо лише свідоме знання дає ту свободу, без якої неможливе народження свідомої людини майбутнього, яка є володарем власної долі за будь-яких обставин.

Подарок любимым женщинам!
Авторы, покорившие сердца миллионов читательниц!
Потрясающе мудрые и добрые книги о любви и одиночестве, о жизни, о счастье. Удивительные истории, полные смеха и слез, грациозно сотканные из щемяще знакомой повседневности, из неудач и нечаянных побед, из случайностей, счастливых и не очень.

У новій книзі Євгенії Кононенко об’єднано новели й мініатюри, так чи інак дотичні до теми творчості й книжок. Це не спогади, а специфічний досвід письменниці, яка знає таємниці, як зачинаються, народжуються і живуть власним життям тексти. Як до цього ставляться ті, хто поряд, і ті, хто далеко. Чи справді літературний текст може вбити? І чи може він урятувати? І чи може спасти?

«У черзі за святою водою» — це книга смислів, спостережень і цікавих розмов, які дають можливість по-іншому подивитись на, здавалось би пересічні явища, зазирнути за лаштунки того, з чим стикаємося ледь не щодня, або побачити зріз чогось маловідомого: від McDonalds’a, Катерини ІІ, Гоголя, Вінсента ван Гога та Депардьє до гендерних питань і математики, еротики та кухні в українському побуті, оргазму і кохання, нащадка Чингізхана, поетично-джазового перформансу та «своєї» України.

«Ностальгія» це — «три в одному»: детективний роман з несподіваною розв’язкою, роман-топографія старого міста та історія кохання з ностальгійним присмаком. Історія про осінньо красиве почуття двох дорослих людей, яких поєднала необхідність розслідувати загадкове вбивство двадцятирічної давнини. Історія, що так само по-дорослому закінчується — коханці повертаються до своїх звичних комфортних окремих життів.
Колись Алекс, юний обдарований хлопець, піаніст, сорок років тому так рвався звідсіль: від цих «совкових» злиднів, із крихітної «хрущоби», від нудних батьків з їхніми дріб’язковими проблемами. Наразі він — заможний, впевнений у собі комерсант. Проте страшна тайна трагічної загибелі батьків одного разу загримала у його двері. А може, його жене на покинуту колись батьківщину примарний, ледь уловимий образ жінки, яку він недолюбив, ба навіть не помітив за років своєї юності. Вони обов’язково зустрінуться і розгадають криваву загадку, і опиняться в обіймах один одного, і прокинуться в будиночку біля моря… Усе це попереду. А поки що вони у пошуках істини блукають стежками та вуличками двох містичних київських пагорбів — Щекавиці й Юрковиці, — занурюючись у світ повоєнного міста, де саме й прихована страшна правда…
«Ностальгія» — це повість про київський внутрішній простір, який є настільки викривленим, що жодні дві точки не можна з’єднати по прямій. Це простір, кривизна якого весь час міняється й іноді стає від’ємною: тому минуле зникає назавжди. Але героям «Ностальгії» щастить відшукати минуле. Принаймні те, до якого вони причетні.

Він молодий, розумний, добре освічений, має патріотичні почуття. Але в результаті непорозуміння змушений тікати з України. Бо він на рідній землі ̶ зайва людина, «лишний человек». Все в його житті чомусь складається за російським сценарієм. То доки тяжітиме над українцями фатум «російського сюжету»? Честь України, як завжди, рятує жінка... Нова книга Євгенії Кононенко ̶ про любов і про пошуки власної ідентичності, про призабуті обставини безтямного українського життя останніх років імперії та перших років незалежності і про можливість зустрічі серед Атлантики на протягах сьогоднішнього глобалізованого світу.

Несподівана родинна історія, котру потроху «розплутують» сучасні підлітки, починає впливати й на їхні не менш заплутані стосунки. Виявляється, інколи необхідно уважно придивитися до того, що пережили і як вчинили твої рідні за півстоліття до твого народження, аби зрозуміти, як жити тут і зараз. Відома українська письменниця, авторка «Нелі, що ходить по стелі», продовжує оповідати про сучасність, у якій молодим буває непереливки, коли вони відкривають логіку подій і формують свої уявлення про добро і зло.

Провокативні, часом відверто епатажні есеї відомої сучасної письменниці Євгенії Кононенко присвячені передовсім героям і героїням української та світової культури. Об’єктом цих студій є не Леся Українка, Ліна Костенко чи Оксана Забужко, а їхні медійні та віртуальні образи, міфи й симулякри маскульту, за допомогою яких творяться, утверджуються й розвінчуються кумири. Авторка не боїться торкатися непопулярних, а часом і відверто дражливих тем, – тож ця книжка неодмінно викличе в читачів суперечливі думки, а може, навіть бурхливі дискусії в середовищі митців та інтелектуалістів. Утім, за допомогою неї ми зможемо осмислити цілу низку феноменів…

Нова, давно очікувана збірка короткої прози Євгенії Кононенко. У цій книжці авторка — відверта до самого денця, несподівано інша і водночас пізнавана за своїм унікальним стилем, який поєднує щирість, ностальгію та тонку іронію. Книжка складається з трьох частин. Частина перша — це цікаві життєві історії, приміром, про використання сучасних технологій у романтичних стосунках, або ж несподіваний погляд на, здавалось би, звичайні життєві ситуації. Частина друга — це драми самого життя, це біль за тією хвилиною, яка могла б усе змінити, але цього не сталося. А наостанок — три відверті есеї про долю сучасної жінки-письменниці, про…

Неля вже не ходить по стелі, адже вона подорослішала, а дорослим дівчатам не личить ходити вниз головою…
Але що це? У класі новенький! І, здається, він може не лише ходити по стелі, а значно більше, набагато більше! І сказати, що цьому особливо зраділи вчителі, означало б збрехати… А це значить, що справжні пригоди тільки починаються…

А як Неля опинилася на стелі, ви дізнаєтеся з першої книги про пригоди цієї дівчинки «Неля, яка ходить по стелі».

Евгения Кононенко - одна из самых известных писательниц современной Украины, представительница так называемой "новой" литературы, заявившей о себе с началом независимости страны. Ее повести и рассказы, умные, нестандартные, талантливые, проникнутые юмором и ироничным взглядом на мир, переведены практически на все европейские языки и везде снискали заслуженный успех. Теперь, наконец, и русский читатель получит возможность познакомиться с творчеством этой действительно незаурядной украинской писательницы в прекрасном переводе Елены Мариничевой.

Нове місто, нова школа, новий клас – і ти для всіх новенька. Як знайти друзів серед однокласників і не нажити ворогів та заздрісників? Головне – залишатися самим собою, не зважаючи ні на які обставини. Дівчинка Неля не побоялась виказати свою таємницю, і заради дружби та справедливості посеред уроку пішла по стелі. Окрім того Нелине волосся має здатність змінювати колір залежно від настрою – через отакі дивовижні здібності Неля мусить часто змінювати школи. Які ще незвичайні таємниці приховує учениця 4-Д класу, дізнаєшся з казкової розповіді відомої української авторки Євгенії Кононенко.

Під колесами товарняка в якомусь Богом забутому комбінатному гине співробітниця міжнародної фундації підтримки обдарованих дітей, 37-річна красуня Мар*на Хрипович. Її київські друзі, коханці й колеги, збентежені несподіваною смертю, починають власне розслідування. Та наслідок їхнії розшуків не вкладається в жодні класичні схеми.