Рецензии на книги — Людмила Таран

"Ми всі виростаємо в координатах стосунків з мамою, а тоді з татом і рештою світу."

⠀ Ця книга - саме про те. Про стосунки між талановитими, знаними в Україні мамами та доньками. В цих діалогах і спогади, і прищеплені цінності, і сила характерів. Через долі героїнь бачимо долю нації, і це вражає. ⠀ Героїнями книжки стали такі видатні жінки: - Оксана Забужко та її мама Надія Забужко; - Наталка Білоцерківець та її мама Анастасія Лисивець; - Софія Майданська та її мама Марія Майданська; - Богдана Павличко та її мама Соломія Павличко; - Мар'яна Савка та її мама Ірина Савка; ⠀ Записавши інтерв'ю з цими жінками, авторка книги Л.Таран послідовно викладає їх: спочатку з мамою, а потім з її донькою. В цих розмовах стільки любові до дітей і до своєї справи; стільки життєвих випробувань; стільки…

Дитинство - особлива частина життя, коли дерева вищі, денний сон такий нестерпний, літо довше, а зима сніжна і приємніша, коли будь-яка халепа видається проблемою всесвітнього масштабу. ⠀ Збірка з 13 оповідань від українських письменниць і письменників. Кожне з яких виняткове, написане своїм стилем про особисте, потаємне, смішне, болюче, радісне й хвилююче. Ці оповідання наповнені асоціаціями, які викликають власні спогади і відправляють у подорож до минулого. ⠀

Мамо, нерозумний був той, хто запевняв тебе, що діти переживають чи почувають усе примітивно та спрощено і що доросла людина досконаліша від дитини й має над нею моральну перевагу.

⠀ Книга вийшла хорошою і ніжною, наповненою щемких спогадів і мрій. Обкладинка - то окрема любов. Досі бачені роботи, що вийшли з-під пензля Анастії…

Направду книга більше не сподобалась, аніж сподобалась. Однак - це не значить, що вона - погана. Просто дуже не мій формат. Новели чимось нагадали мені твори Марко Вовчак. Такі ж болісні та безперспективно-депресивні. До того ж тут багато смерті, а особисто мені ця тема не дуже близька. Так, ми всі помремо. І що? Так було і так буде. Навіщо робити з цього трагедію, чи темою для багатьох творів? Варто зазначити, що з сучасниками ці твори я порівняти не можу. Людмила Таран якось пише зовсім по-своєму. Хоча стиль для мене був трохи складним. Також, зауважила, що багато героїнь - розведені, чи не щасливі у шлюбі. Це теж, як на мене - мінус. Вважаю, що кожен сам обирає свій шлях і тому нарікати на це не має право. А те, що хтось лишається з чоловіком-алкоголіком, чи тираном - це теж вибір цих…

Іноді хочеться почепити своє життя на шворці, як вивішують білизну після великого прання. І подивитися на нього – ніби чужими очима. Сторонніми. Ніби вперше бачиш його, життя своє…

Це друга книга, яка потрапила мені до рук. Перша була Прозорі жінки. Вони написані абсолютно в ідентичному стилі. Лірика, що виокремлює сутність жінки.

Всі історії – розкривають Жінку, жінку-матір, жінку-спокусницю, жінку – завойовницю, жінку - сестру, чи жінку - музу.

І можна лишитися осторонь спостерігаючи за кожним етапом життя, а можна «пережити» це життя з героїнею.

І історія двох сестер: Ліни та Ніли. Ліна, старша на дві години сестра, вивчивши французьку мову вийшла заміж за француза. І тут не розумію цей момент (сторінка 107):

П.С. Ось і питання – то хто вночі вставав, Ліна, яка одружена з…