Рецензии на книги издательства «Фабула»

But I guess that is romantic,
The old mystification-
Cramming two bodies Into a single space.
Но как романтична, все же,
Старомодная эта уловка -
Втискивать два тела в пространство для одного.
John Williams.

В самом деле, Как быть двумя? Наверно нелегко, но ей/ему не привыкать. Талантливой рисовальщице, дочери кирпичника дель Косса из Феррары, которая, по совету отца, с детства одевалась в мужское платье и взяла мужское имя Франческо. Потому что женщин-художников не бывает, и если она желает учиться живописи, то должна для всего света стать мальчиком. Как не бывает? Да сколько угодно. Но это сейчас, а у них пятнадцатый век.

Фрески Палаццо Скифанойя, справа налево: "Март", "Апрель", "Май"

Художник Франческо дель Косса жил в Италии середины XV века и умер в 1476 году, во время эпидемии чумы, но оставил по себе несколько фресок и витражей в разных городах. И знаете, ребята, когда я смотрю на вот эту роспись Зала Месяцев в Палаццо Скифанойя, у меня слезы восхищения. Это не фигура речи, не для красного словца и не для того, чтобы обозначить тонкость своей душевной организации - это потому что человек написал такую избыточно непростую, немыслимую красоту, и умер от чумы. Но шесть столетий, в которые уместилось столько жестокости, несправедливости, горя, она светит отблеском райского света. И все это существует в мире одновременно.

У дель Коссы необычная судьба, его забыли на четыре столетья и переоткрыли в XIX веке, когда мир узнал эти фрески. Тогда искусствоведы стали целенаправленно искать относящиеся к нему документальные свидетельства и, удивительно, но нашли немало. В том числе письмо, написанное им герцогу Борцо д`Эсте, в котором просит увеличить плату за роспись стены против фиксированной таксы в десять болоньини за квадратный фут, потому что считает себя более известным мастером, чем прочие, расписывавшие зал, и потому что использовал при работе дорогие краски, в состав которых входит золото. На письме герцогское резюме: "Плату оставить без изменений". Типа: будут тут еще всякие, ну, вы понимаете.

Это Али Смит и я не знаю, как получилось, что эта книга, к слову, номинант Букера и признанная Книгой года-2014 в Англии, прошла мимо меня, с ее "Осени", я читаю у писательницы все. Ну-да, лучше позже. Вторая линия романа, второй временной пласт - наша современность и девочка-подросток Джордж, Джорджиана, у которой недавно умерла мама. Каждый из троих оставшихся членов семьи справляется с горем по-своему: папа запил, младший братишка вредничает и стал совсем неуправляемым, Джордж ходит в галерею и смотрит на картину кисти дель Косса с изображением святого. Ну, потому что за год до смерти мамы, когда никто еще не думал, что болезнь уже в ней, они ездили в Италию и там посетили виллу Скифанойя, и мама так увлеченно рассказывала об этих фресках.

И может быть сила желания вернуть то время так действует, но дух художницы вырван из небытия, следует за девочкой, смотрит на современный мир удивленными глазами. Истории этих двоих переплетаются, образуя дивную гармонию, в которую умеет Али Смит. Для ее творчества характерно обращение к двум пластам с растерянной, пребывающей в смятении и сложных обстоятельствах современницей, и творцом, как правило женщиной, незаслуженно забытой, недооцененной - в прошлом. Никто как Али Смит не умеет словами рассказать о живописи, скульптуре, фотографии, музыке, поэзии (да, поэзии тоже, когда стихи на чужом языке, в переводе они теряют) Вот кстати, наша любовь к писательнице во многом обусловлена блестящими переводами Валерия Нугатова, этот роман делала Анна Яновская, хорошо. но не более. Магия текста включается только уже ближе к финалу, и это жаль.

И все-таки как прекрасно, что иногда они возвращаются,

Время от времени мне попадаются произведения, которые по той или иной причине были запрещены или принесли своему автору скандальную известность. Так случилось и с романом Арцыбашева – я даже помню пометку на книге про то, что это произведение было запрещено. А ничто так не подогревает интерес к роману, как утверждение что его читать не следует.
Михаил Петрович Арцыбашев – известный русский писатель, драматург и публицист. В своих роботах он часто обращался к теме протеста личности против навязанных норм морали, политических и других правил, которые сковывают свободу человека.
Самый известный роман автора «Санин» вызвал бурную полемику и принес его создателю скандальную известность. Соглашусь, что для времени, в котором роман увидел свет он был настоящей бомбой. В нём есть несколько основных составляющих, которые выделяют произведение из ряда других.
Во-первых, роман имеет много довольно откровенных сцен из-за чего его не раз обвиняли в порнографии. На примере судеб женских персонажей писатель показывает глупость и однобокость тех моральных норм, которые бытовали в то время. Хотя и сейчас можно увидеть все эти отголоски – хоть время уже и другое. Лида Санина, сестра главного героя, полюбила офицера и провела с ним не один вечер и ночь. Но, а когда последствия не замедлили проявиться была фактически высмеяна – мол мужчина ничего же ей не обещал. Другая девушка Ляля очень любит своего жениха и верит, что он так же чист морально, как и она. Но жених не гнушается посещать дам, которые более сговорчивы на интимные утехи. Ляля разбита и должна выбрать любить, но не думать про мораль или быть несчастной, но поступить «правильно».
Главный герой Владимир Санин в одной из своих бесед с сестрой подчеркивает свое мнение: не имеет значение познала ли девушка интимную близость впервые с мужем или задолго до этого. Ее качества характера от этого не изменяются, да и внешность остается той же. Не порядочно и не справедливо клеймить позором девушек, но восхищаться похождениями и "победами" мужчин.
Во-вторых, одной из главных тем, которые выделяет автор – это смерть в целом и самоубийство в частности. В романе много смертей – это и смерть от болезни молодого студента Семенова и самоубийства и попытки такового многих других персонажей.
Так, примечательно, что в один день случилось в городе два самоубийства в которых главный герой Санин играл не последнюю роль. Первый случай - это ссора с офицером Зарубиным: мужчиной, который опозорил его сестру Лиду. Есть над чем поразмышлять в данной ситуации – как правильно было поступить? И многие в романе осуждают действия героя хотя, лично я думаю, что он поступил правильно и никак по-другому он действовать не мог.
Но вот вторая история, когда слова Санина о том, что если твоя жизнь не приносит радости ни тебе ни людям, то лучше вообще не жить становиться прямой причиной самоубийства молодого и отзывчивого мужчины - эта история меня неприятно удивила отсутствием каких-либо угрызений совести со стороны персонажа– ведь именно его мысли и идеи стали причинной непоправимого.
Да и весь персонаж Владимира Санина в целом очень противоречивый и неоднозначный. Я не могу сказать, что все его идеи я разделяю и со всеми поступками согласна – герой всё-таки с изрядной долей странностей. Но чего у него не отнять, так это честности перед собой и перед другими: он говорит то, что думает и во что верит сам, а не то, что нужно бы думать согласно неким правилам и нормам. Многие его высказывания заставляют читателя остановиться и задуматься. И конечно же для литературы начала 20 века подобные взгляды были очень необычными и прогрессивными.
По итогу я хочу сказать, что меня очень заинтересовало творчество Михаила Арцыбашева и я непременно прочитаю что-нибудь еще из его произведений.

Нарешті я доповзла до цієї книжки! Вже і третій роман вийшов, а я тільки за перший взялася :)

Стокгольм кінця 18 століття. Це вам не причесане і благополучне місто, яке ми знаємо із сучасних романів, туристичних листівок та відео мандрівників. Повільно оговтуючись від великої пожежі 1751 року, це місто, яке тільки почало будувати кам’яниці для більш-менш забезпечених мешканців, а от умов для тих, хто кожен день бореться за копійчину, майже не створює: халупи десь на задвірках міста, поряд із смердючими водоймами, куди виводилися нечистоти. Саме в такому місці восени 1793 року виловлюють моторошну знахідку: безрукий та безногий труп, ще й з виколотими очима та відтятим язиком. У лавах місцевої поліції повний безлад безвладдя, коли старий начальник вже пішов, а новий ще «не дійшов». Проте розслідувати треба і за справу береться Сесіл Вінґе, найдивніший серед колег у своїй вірі у правосуддя як таке. Проблема в тому, що босс Вінґе тримається на посаді із останніх сил, а новий, більш ніж ймовірно, не дасть закінчити слідство. Тому діяти треба швидко. До того Вінґе серйозно хворий, і в управлінні роблять ставки чи дотягне він до зими. Пару Сесілові складає Мікель Кардель, однорукий сепарат-вартовий, який втратив руку на російсько-шведській війні. Цей дует, кожен із своєю життєвою трагедією, дивним чином спрацюється і навіть, як на мене, потоваришує. Ну, і, звісно, розкриє справу.

Це повноцінний історичний роман, оскільки у детективну основу вплетено багато історичних відступів. У післямові автор пише, що опрацював велику кількість матеріалу саме цього періоду, коли за рік змінилися три поліційні начальники. Саме із післямови мені стало зрозумілим навіщо у романі ціла частина присвячена жіночій в’язниці і умовам, в яких утримувалися порушниці і «порушниці» закону. Адже, поки я читала, частина про Анну Стіну видалася мені цікавою з точки зору описів життя простого люду, але не суттєвою для сюжету. Багато хто нарікає на велику кількість згадок людськи випорожнень, але ж ми говоримо про 18 століття, коли відхідним місцем була найближча стіна, а нічний горщик виливався зрання просто на вулицю. Здебільшого ґрунтові дороги, які перетворюються на місиво за першого ж дощу. Бідність, пияцтво та, як наслідок, бійки. Як можна інакше створити атмосферу? Лише правдою, якою б смердючою вона не була б.

Клаус Отто Бах – німець «в самом расцвєтє сіл» із повною головою власних тарганів, випещених його незадоволеною мамцею у дитинстві. Дивні уявлення цієї жінки про все та методи її виховання втілилися в тому, що у свої 43 рочки Клаус Отто, вважайте, нікчема. Він не надто привабливий, ще й товстий, скупий, працює «сірою мишкою», обожнює жіночі колготки та мріє про щастя (а хто не мріє?). В нього майже немає друзів, а той єдиний, що був, одружився із українкою і тепер тільки й торочить, що про її наїдки та бомбезний вигляд. І Клаус Отто вирішую діяти! А саме: знайти й собі українку, яка буде за ним ходити, куховарити та радувати око у… колготках. Анкета на сайті знайомств зводить його із Веронікою. Божечки! Вона присилає йому фотку у колготках! За час спілкування виявляється, що не колготками єдиними. Здається, що вони обоє – єдине ціле, так несправедливо розділене багатьма кілометрами. Але один необережний крок (висловлене Клаусом бажання зустрітися) і все руйнується: Вероніка видаляє свій профіль, та не відповідає на дзвінки. І тоді наш рак-відлюдник вирішує діяти (нарешті! у 43 рочки!): він вирушає до України на пошуки свого кохання.

Дуже суперечливі відчуття після цієї книжки. З одного боку – читати про пригоди хоч і пересічного але наскрізь німця (згадайте всі характерні риси цієї нації) у такій невпорядкованій країні як Україна, де все більше емоційне, аніж конкретне, було смішно, а місцями навіть дуже смішно. А з іншого боку наша буденність, така звична нам, в якій ми можемо знайти як негатив так і позитив, вбачалася більш сірою, аніж сонячною. Так, звісно, події відбуваються взимку, коли в нас кучугури брудного снігу, мутні калабані та люди, здебільшого, у темному або сірому одязі, набурмосені і занурені у свої проблеми. Не сподобалося, що всі українці, яких стрічає Клаус Отто, або хочуть його надурити, або вже це зробили. Тому, дивлюся зараз на свою оцінку, і думаю, що можна було б і менше поставити.

Фінал сподобався :) Адже рідна душа, ким би вона не була, таки рідна душа :)

Не відгукнулася мені ця книга. На жаль, але як то кажуть "багато шуму з нічого".
Так, погані речі трапляються і так, трапляються і з гарними, і з поганими, і з зовсім невинними.
Четверо діток (два хлопчики та дві дівчинки) залишилися сиротами. Старший Люк мав би вчитися в коледжі, але взяв на себе відповідальність за менших і залишився вдома. Метт - надзвичайно розумний хлопець також мав плани на життя, але життя така здається буденна річ і трапляється всяке. Тож освіту отримала Кет, яка й розповідає цю історію.
Що сподобалося - природа Канади та те, як її сприймають навколишні - з повагою та якоюсь приреченість. Ще сподобалося те, як гуртуються сусіди та рідні, як вони допомагають. Відчувається дух спільноти, общини.
А от сама "трагедія" в розумінні Кет мені здалася незначною. Можливо в світлі подій сьогодення такі проблеми здаються мені найзвичайнісіньськими. Так і хочеться сказати "І що?"

441 день

Дизайнер Карл Лаґерфельд здобув своєї слави співпрацюючи з відомими будинками моди Chloe, Fendi та Chanel. Останній він взагалі відродив з попелу через десять років після смерті Коко Шанель.
Але що допомогло Карлу здобути такого шаленого успіху? Чи була в нього чарівна паличка, щоб піднятися на Олімп світової моди?
_______________

Я обожнюю біографічні книжки людей, які зробили великий внесок у культуру чи мистецтво. І книга про життя Карла Лаґерфельда не стала виключенням. Дизайнер створював навколо себе багато таємниць, і автор обіцяє нам їх розкриття. Не на всі питання я отримала відповідь, але що допомогло Карлу досягти величезного успіху я точно зрозуміла.

буржуазне походження його сім’ї дало Карлу змогу отримати гарну освіти, мати доступ до великої бібліотеки та ще у дитинстві досконало вивчити німецьку, англійську і французьку мови;

на перший погляд жорстка мати Карла мала ліберальні погляди і досить прогресивне бачення суспільства. Саме вона спонукала майбутнього дизайнера переїхати до Парижу, щоб мати більше можливостей для творчості;

Карл обожнював книги і мав величезну бібліотеку. Але це було звичайним колекціонуванням, він прочитав кожну і чудово знав їх майже напам'ять. Його мозок міг одночасно зберігати величезну кількість інформації і застосовувати її в необхідний момент. Книжки та історії в них надавали Карлу натхнення, а мозок був справжнім Google ще до створення такого.

німецьке виховання і притаманна німцям скрупульозність допомагали Карлові в роботі. Перед тим, як почати працювати з будинком Chanel, Карл купив цілу купу старих журналів, щоб максимально заглибитися у історію бренду, етапи його становлення та особисті моменти з життя Коко Шанель.

неабияка працьовитість та унікальна здатність працювати одночасно над різними задачами і брендами, але ніколи не змішувати і не копіювати їх. Його мозок моментально переключався з однієї задачі на іншу і створював нові і нові образи

і звісно уміння привернути увагу і наробити величезного галасу, що збирало на його покази натовпи шанувальників високої моди і звісно хурналістів.

І це не всі моменти, які призвели Карла Лаґерфельда до успіху. Читайте книжку, і вам відкриється таємниця успіху цього видатного дизайнера.

Главным героям, Элис и Джейку, выпадает возможность стать членами необычной организации, которая стремится сохранить баланс в семейных отношениях. Молодая пара заинтригована и желают сохранить свой брак как можно дольше. Они подписывают Пакт и получают кодекс с правилами, которые должны соблюдать партнеры. Но не все так просто, за проступки и несоблюдение правил предусмотрены наказания и штрафные санкции. Очень скоро Элис и Джейк задумываются, действительно ли Договор делает все для укрепления их брака?

Язык автора простой, поэтому книга читалась легко. Происходящие события держали меня в напряжение все время. Трудно не сопереживать Элис и Джейку, попавшим в организацию, из которой просто невозможно выбраться, невозможно попросить помощи. Я так увлеклась чтением, что развязка главной интриги оказалась для меня неожиданной. Концовка тоже удивила, но уже в негативном ключе. Все как-то быстро и сумбурно закончилось. Хотелось бы узнать, как сложилась судьба героев после описываемых событий.

Сюжетной канвой книга отдаленно напоминает "Ассоциацию". Идея мне понравилась больше в "Ассоциации", но в напряжении сильнее держала меня именно "Брачный договор".

Кака психологический триллер, книга очень захватывающая, но также она дает задуматься над отношениями и понятием института брака.