5

Майже декаду тому у книжковому магазині мені потрапила до рук книга «Реквієм для листопаду». І обкладинка, і сама назва викликали у мене зацікавлення. Я прочитала цей роман-медитацію і зрозуміла, що багато з того, про що Дзвінка пише, мені близьке, запало в душу. Я знайшла її профіль у FB, аби поділитися враженнями і більше не втрачала зв’язок – ми, як не дивно, потоваришували з цією прекрасною і талановитою жінкою, якою я продовжую захоплюватися.

Перечитавши безліч творів Дзвінки, залишила для «Реквієму…» особливе місце. Кожний твір літератури є для його автора спробою пояснити собі світ і світові себе. У випадку Дзвінки Матіяш, її роман «Реквієм для листопаду» є не лише книгою пам’яті про маму, але і спробою передати відчуття гіркоти втрати близької людини. Взагалі реквієм – це траурна заупокійна пісня. Але ця книга ще є і твором жіночим, бо він про Жінку і для Жінки. А Жінка, безперечно, є мамою. Присутність у творі мами надає йому інтимності, тривоги та жіночності. Роман перейнятий тугою. Дарина, головна героїня, тужить не лише за своєю мамою, а й за тими, кого втратила в листопаді.

Пошуки себе, буденність життя, світ навколо та дитяча наївність - це все у ній. За допомогою меланхолійного темпераменту головної героїні Дзвінка Матіяш прагне передати своє осмислення сенсу буття. Роздуми дівчини не схожі на міркування молоді її віку, бо та не так часто задумується про такі речі як смерть, свобода, розуміння. Для Дарини це є те, що її останнім часом бентежить найбільше.

Відчуття та емоції у Дарини виникають поволі, але мають разючу глибину та тривалість. Так, наприклад, її вразив «обман комп’ютерної фотографії», який «показав її ідеальний образ». Розмірковуючи, дівчина приходить до висновку, що у такий спосіб люди ховаються від буденності та сірості буднів. Сама ж вона також тікає до свого власного, нехай ірреального, але затишного світу.

Водночас, враження, що «Реквієм для листопаду» написаний виключно для жінок, – хибне. Цей роман для тих, хто прагне пізнати себе й відшукати своє призначення в житті, а задля цього потрібно мати неабияку силу волі, подібно нашій героїні. Дарина вміє жити, помічаючи в кожному звичайному дні щось чудове, сприймаючи світ безпосередньо та відкрито, неначе дитина, будучи готовою «зненацька позбутись того, чого найбільше прагнеш, і потім весь час прагнути того, чого тебе позбавлено. Це дуже боляче, але інакше все одно не буде».