5

Певно, що треба бути трохи самашедшим і трохи травмованим Україною, аби ця книги зачепила щось у душі. Щось інтимне, що жевріє десь біля серця. Так, цю книгу можна критикувати, можна говорити про неї багато. Але вона лишається хронікою нашого життя, в якому так легко втратити себе, своїх. Коли вже не витримуєш, не помічаєш вже. Ми приречені на самотність і саме тому ми маємо гуртуватися. Аби бути разом. Адже лише разом, з усією щирістю та відвертістю ми можемо дочекатися щасливого майбутнього. Того, про котре так довго мріяли. Аби жити. Бути.