4 Занурюватися головою в крижану глибінь застиглою води і намагатися ковтнути повітря зведеними від болю легенями

Мені книга сподобалася. Це ірраціонально, незрозуміло і неприємно, але факт. Це ще раз підтверджує мою думку (ок, не мою, аале нею настільки насичений увесь простір, і вона настільки банальна, що може навіть претендувати на певну оригінальність), переконання про те, що всі люди абсолютно різні, з різними читацькими уподобаннями, і не можна довіряти чужому смаку, не можна покладатися на чужу думку, навіть якщо це погляд авторитетного критика чи друга, якому довіряєш.
Чим книга сподобалась? Оригінальністю тематики (так-так, тією самою, що іде поруч з найбанальнішою банальщиною), мовою (вона якраз багато кому не до смаку, бо здається неприродною, але я в захваті від думки, закодованої за ззовні простою неприваблибою метафорою), прописаністю образів, композицією, стилем письменника і світовідчуттям, яке виринає із-за чорних закарлючок букв.
Про сюжет говорити не буду: таким чином, здається, зраджуватиму автора, тому що й сама упродовж прочитання концентрувалася не на перебізі подій, а на ідеї, на образах.
Процес поринання у маєтний світ нагадав мені розмову з автором. Здавалося, з першої сторінки письменниця повела рукою, мовби проповивши: "Глянь на цей світ. Помічаєш?" А я оглянула слабими очима звичайну кімнату, превела погляд за вікно і відповіла: "Що я повинна помітити? Усе звичайне. Кімната. "Не виходь з кімнати, не твори помилку". Тоді очі за дзеркалом літер заледеніли смутком і розчаруванням, а впродовж розповіді ніби намагалися розкрити мені те, що я не здатна була вгледіти на початку. І ось уже остання сторінка: "Нарешті, скажи, бачиш?.." І я не впевнена, якою має бути відповідь.

Источник