3.5

Не буду стверджувати, але можу припустити, що ті, хто вийшов із СРСР добре пам’ятають музичний фільм із Ніколаєм Єрьоменком та Наталією Трубніковою у головних ролях. Не так, щоб багатий на декорації, але музика, акторський склад та ліричність історії полонила моє серце ще у дитинстві. Принцеса, з її величезними очима, була для мене втіленням середньовічної краси та грації. Лемісон та леді Нінет в реальному житті «зіграли» драму, від чого ставало сумно, адже їхня історія кохання виявилася не здатною зламати перепони, як це сталося у Прістлі…

Але повернімося до повісті. В мене на полицях є збірка творів Прістлі, але я чесно прочитала звідти лише «31 июня» (бо книжка російською), а все інше залишила «на потім». Але минулого року, серед новинок Апріорі, вигульнув цей примірник. Я вже мала змогу порівняти переклади у випадку Лопе де Вега, тепер настав час і для Прістлі.

Щодо сюжету – тут все просто. У невеличкому королівстві Перадор часів короля Артура, яке диве своїм розміреним і, чесно кажучи, не надто цікавим життям (не те що в Камелоті!) з’являються два маги, кожен з яких прагне заволодіти брошкою Мерліна. Так просто її не отримати, тому починається плетиво інтриг. А кого в ці тенета простіше за все затягти? Правильно! Дочку короля Меліота – прекрасну Мелісенту. Дівчині, яка не знає куди себе подіти від нудьги, достатньо показати чарівне дзеркало, в якому вона може побачити того, хто про неї думає. І так сталося, що побачила вона в ньому Сема Пенті – простого художника, який замість малювати улюблені акварелі та рибалити, вимушений виконувати замовлення для рекламної агенції, малюючи постери. Саме під час роботи над замальовкою до «Панчіх Прекрасної Дами» йому являється образ тієї, яку він завжди шукав! Хто ж знав, що вона – справжня принцеса, хоч і з іншого виміру?! І тут вже починається круговерть із подорожей між світами, адже маги не такі, що забудуть про свої наміри. У вир подій затягує не лише Мелісенту та Сема, а й працівників рекламної агенції, барменшу та відвідувачів «Вороного коня» (улюбленого бару Сема), драконів та лицарів :)

Легка, сатирично-гумористична невеличка повістина про «справжнє кохання, підприємництво та прогрес у часи короля Артура та в епоху атомної енергетики». Проте фаворитом в мене лишився таки фільм. Тема броші Мерліна залишилася нерозкритою. Марлаґрам постійно хе-хе-хекав, чим дратував не лише героїв, а й мене. А на додачу не такий він вже й дружній до закоханих, адже має свою мету. Але головне те, що Сем лише у фільмі хоробрий і готовий на все заради кохання. У повісті він скоріш розгублений і повсякчас намагається уникнути будь-якої боротьби. Вмовляючи свого лицаря на звитяги, Мелісента каже: «легко мріяти про усміхнену принцесу. Але якщо хочеш одружитися з усміхненою принцесою, - доведи, що ти справжній герой». Ох вже ті лицарі… :)