2 Спойлер Нудна утопія

Історія, яка для мене виявилась повним нулем. Взагалі нічого цікавого: ні сюжет, ні діалоги, ні персонажі, ні атмосфера - нічого.
Єдина причина, чому я читала і дочитала цей роман - видавництво. Книга як витвір мистецтва: гарні ілюстрації, приємна на дотик, шрифт - книгу дійсно приємно тримати в руках і бігти очима по (нудному) тексту.

Щодо самої історії, яка увійшла до топ 100 найкращих англійських романів всіх часів. Нам з самого початку відомо все: клонів реальних людей вирощують, щоб потім забрати їхні органи для хворих людей. Клони це також знають, бо їм ще змалку про це кажуть. Єдине, чого вони не знають - навіщо їх зобов'язують займатись творчістю в їхній елітній школі-інтернаті.
Але! Протягом всієї книги цих клонів взагалі не турбує, що їх через 5-10 років почнуть потрошити, бо це їх призначення. Вони навіть цього чекають. То чому я маю через це перейматись, якщо це навіть їм норм. Можливо хтось думає, що в них є те, заради чого жити: плани на майбутнє, творчість, бажання побачити цей світ, кохання, амбіції. Нічого. Вони просто чекають, коли в них почнуться "виїмки" і коли вони "вичерпаються". Творчість їх не надто захоплює і вони цим займаються радше через те, що мають і тому що нічого іншого немає. Єдиний раз, коли головну героїню хоча б щось захопило - це була одна єдина пісня "Не відпускай мене".

Весь роман я спостерігала за якимись інфантильними обрАзами та беззмістовними діалогами, де начебто ось-ось щось відкриється і тебе вразить, але нічого вражаючого так і не стається.
В середині книги герої дізнаюся, що начебто існує відтермінування виїмок, якщо клони у парі і вони закохані. Але герої всеодно не надто цим переймаються і не біжать стрімголов подовжити своє життя. Вони не шкодують про те, що в них ніколи не буде справжньої сім'ї, що вони ніколи не народять дітей. Вони не злі на людей, вони навіть хочуть бути хорошими донорами для них. Ну серьёзно, чому я маю їм співчувати, у них всі карти на руках і їм це нормально продовж всієї історії. Але наприкінці одна пара таки наважується запитати у своїх вчителів про відтермінування і виявилось, що його не існує. Мене б це мало засмутити, якби герої до цього довго і важко йшли, через перепони, проти злодіїв, які б їм заважали. Але в книжці немає цих злодіїв, ніхто їм не заважав спитати про це раніше, а вони і не дуже хотіли про це питати. Ось і все. А ще виявилось, що їх мистецтво також було просто так, щоб не вбивати клонів, як худобу, а щоб ті трохи олюднились.

В романі немає ніяких загадок, немає стрімкого сюжету, а тому і немає повороту цього самого сюжету.
Я навіть не можу назвати цей роман антиутопією, адже тут ніхто не страждає, через новий начебто жорстокий світ. Люди довго живуть, клони раді бути донорами - це скоріше утопія. Нудна утопія.