5

є у мене такий глюк сприйняття: якщо мені дуже подобається голос мовця,я в якийсь момент перестаю розуміти, щО він говорить. Тому що слухаю звучання голосу, ловлю зміни тембру, слідкую за плетивом інтонацій, і розказуй мені будь-що, хоч нюанси виробництва сталі в умовах невагомості, тільки говори, говори, не зупиняйся, і я буду слухати справді із задоволенням.
Десь така історія трапилася з Яновським. На другій новелі текст перестав для мене існувати як текст, як набір слів і буков, а перейшов на якийсь інший, вищий рівень сприйняття (чи це я перейшла? Заплуталась, ну не важливо). Це, знаєте, як роздивлятись складний орнамент: зачепишся за одну детальку і не помітиш, як потрапив у полон чудернацького безкінечно повторюваного візерунку. Так і цей текст - якесь неймовірне сплетіння емоцій, думок, почуттів, сприйняттів, і не думаєш, а одразу відчуваєш, і нехай воно плететься і не закінчиться.
Про що "Вершники"? Не перекажу. Можу тільки сказати, що це про любов, щирість, втому, віру, самовідданість, людяність. Це запах моря і степу. запах поту і крові, сирих лісових стежок і гарячого плавильного цеху. Це жорстокість і світло. Це буремність і гармонія.
Це - життя.
І це - прекрасно