5

«Казки П’ятинки», що я тримаю їх зараз у руках, ще й досі пахнуть типографською фарбою. Мені трохи боязко було навіть відкрити книгу, бо вона така гарна ззовні, по-справжньому казкова. Здавалося, щойно я її відкрию – станеться якесь диво. Майже так і сталося, бо перед очима замиготіли різнобарвні ілюстрації, кожну з яких хотілося довго і уважно розглядати після прочитання кожної нової казки.

Я вирішила, що це, хоч і дитячі, але якісь незвичайні казки, тому не годиться читати їх поспіхом. Дочекавшись нарешті цілком вільного вечора, взялася за читання. Я перечитала усі казки, і ні на мить про це не пошкодувала. Після прочитання у мене багато емоцій, різних думок.

Трохи дивно, бо багато з історій, що їх розповіла П’ятинка, виявилися такими сучасними, дуже близькими, зрозумілими. Взагалі, якщо чесно, казок я не читала давно. У дитинстві чомусь найбільше полюбляла українські народні казки та казки братів Ґрімм. Тому виросла на казочках про Лисичку-сестричку, Котика і Півника, Правду та Кривду, хлопчика Мізинчика, Котигорошка, мудрого Ганса, пані Метелицю та багатьох інших. А тут – трошки інша історія. Є П’ятинка і хлопчик Антон, незвичайний автобус і іграшковий єнот. Казки стали ближчими, і це дуже добре. В них так багато добра, християнських цінностей, суму та радості. Хоча, я не знаю, чи змогла б я до кінця зрозуміти їх раніше (не знаю, чи до кінця розумію їх навіть зараз), бо вони дуже багатогранні, потребують роздумування, не схожі на казки мого дитинства, а швидше нагадують притчі. А можливо, я стала більш реалістичною, і потроху перестаю сприймати світ відкрито, довірливо, щиро вірячи у існування фантастичних чудес (подібно до того як бабуся Антона не бачить і не чує П’ятинки). Проте не сподобатися казки П’ятинки точно не можуть. Вони дуже справжні. Нагадали мені про білого-білого кота на і’мя Барсик, який раніше у нас жив. Він потім зник, напевно, повернувся до білої хатки, де з білого горнятка п’є біле молоко. А ще мені завжди здавалося, що іграшки все розуміють, тому кожній новій іграшці я влаштовувала екскурсію по квартирі. Мені також дуже сподобалися казки «Глечики»,«Ельф і Світлячок», «Колискова», «Дівчинка і море», «Марципан», «Яблука», «Ніч». Є і ще одна казка – «Тиждень». Ця історія щось таке дуже особисте задіває у душі кожного. Звісно, вона також про надію і пам’ять. Ця казка дуже мене розчулила, вразила. Вона хвилююча, а тому вартісна.

Щодо ілюстрацій, то вони чудові. Кожна з робіт Наталі Пастушенко по-своєму унікальна і цікава. Мені дуже шкода, що за часів мого дитинства було так мало книг, так вдало ілюстрованих.