1

Цю рецензію я напишу у стилі самої книги, тому літературні сноби можуть трохи відпочити, яка книга - такий і відгук.
Почну з того, що з цієї книги я почала знайомство з Дерешем - письменником, якого рекомендувала ще моя вчителька української мови та літератури. Зараз у мене є до неї ціла низка запитань, але пофіг.
Обрала я цю книжку через інтригуючу анотацію: зграйка самовбивць збирається разом на фестиваль, шоби вмерти. Перфектно, має бути цікаво. І шо я отримала?
Є Герман - примарна і закрита у своїй шкарлупці особистість, темна та параноїдальна. Дістав мене від самого початку книжки, все йому не так, дівки не такі, вітер не так дмухкає, і трава занадто мокра. Постійно смалить і усіх аналізує.
Віка. Дивна істота, боїться всього і вся, груба і противна. В середині книги стає ласкавим кошенятком, аж верне.
Лорна - матюкливе руде стерво. Курить, матюкається, обдовбується та бухає. О це так літературний персонаж, оце глубина людської душі, я фігєю.
Жанна - сіре забите дитя, шо воно тут забуло? Іди додому, поїж борща та забудь про всю цю компашку.
Алік - такє собі створіння, воно і екстрасенс, і шаман, і відьмак, і ходяча енциклопедія магічних істот. Дивний очкарик, який лізе у чужі душі немов у власну кишеню.
Йостек - єдина нормальна людина, якої я трималася усю книгу, але під кінець і він розкрився як тупий параноїдальний укуриш, що вважає себе розумнішим за всіх смертних.
Ну йобана, шо я тіки шо прочитала?! Дереш, шо ти курив? Відсип, бо на необдовбану голову це аж ніяк не сприймається. Якісь демони, пошуки власного я, вигнання страхів та комплексів. Дереш намагався створити щось претензійне, нове, філософське, а я в цьому всьому побачила тіки брєд набуханого наркомана.
Занадто багато ненормативної лексики, хоч я і абсолютно спокійно до неї відношусь. Але тут вона ні до чого, кручє ця книжка від матюччя не стає. Місцями книжка настільки бридка, що мене мало не нудило: чого коштують тільки розповіді про вигадану професію гінеколога та про хлопця-придурка - Вітаса. І це література? Розповідь, від якої тягне блювати до свого фарфорового друга - це сучасна українська література? І від цього пісяються окропом стільки людей? "Офігєть!" - кричали гості.
1 із 5, відправляється до Карпи.