3 Соціальна фантастика в реаліях українського села

Прочитала і я...

Таки справді все тут є, за що критикують твір і жорстокий реалізм,і вульгарні сцени сексуального характеру, і груба простота, і безжальність автора до героїв.

Після прочитання я не плакала, емоції були геть різні, але точно - не сльози. І, може це прозвучить дивно, але загальне враження позитивне. Ага. Так,так. Позитивне.

Отже "Село - не люди" - це такий собі драматичний сюжет з чітким присмаком містики. Не шедевр. Але цікавий. Хоча спочатку мені так не здалося, бо на перших сторінках я подумала , що це така собі розповідь про звичайне село і людей, що живуть там простим (хоч би не написати примітивним) життям.А ще про вульгарність та розбещення неповнолітніх. Але ні. Це драма. З такими подробицями людського життя, про які здогадувалася, звичайно , але боялася запитати. Щоправда, перша сцена книги, де тринадцятирічна дівчинка займається оральним сексом з дорослим чоловіком "за тридцять" дещо не в"яжеться з подальшою розповіддю про їх платонічну любов. Ну та вже нехай.
Не буду писати про те, що відсталість способу життя сільських жителів перебільшена автором до неподобства, про це вже і так багато говорили. Але це , мені видається ,потрібно було для виразного фону,для більшої його рел"єфності ,чи що (хоча куди вже там рел"єфніше ,і так аж занадто...) на якому і розгорнулися події, що описуються.
Вразив розмах авторки ,з яким вона , вибачте за слово, половинить персонажів наліво і направо. Жах просто. І хлопці ті бідолашні, і Роман, що став жертвою такого підлого злочину, і баба Ничипориха, і батьки Катеринині, Раю шкода, а ще ж Катерина безталанна, скільки їй пережити довелося. Ну і апофеоз всієї цієї вакханалії - згоріле село. Мороз по шкірі, навіть зараз, коли пишу ці рядки.
Страшенно дратували мене образи інтеліґенції, професора, його дружини та сина. В моєму розумінні - це є бидло. Професор і науковець, наче б то ж інтеліґентна, викоосвічена людина людина. Але - бидло. Самовпевнене, тупе, нічого собою не вартуюче бидло.

А фінал, як на мене дуже позитивний.Катя пережила всі жахіття, вижила, знайшла своє місце в житті. І тепер щовечора може спілкуватися з коханим до віку. І квіти у вазі біля постаменту в центрі села - це такий промінь світлої надії для згорілого села і людей, які просто живуть.