5

Перечитавши цей твір, я ще більше впевнився в тому, що він заслуговує величезної уваги від читачів. Це стало, як кажуть, криком у тишу. Геніально обіграний неживими істотами на кшталт утоми, сонця, витвір стає ще більш живим у головах людей. Аж надто легко перенести дію новели на своє особисте життя, побачити в утомленому від життя чоловіку себе.

Буквально до кісток пробирає «Intermezzo» будь-кого. Автор створив розповідь із глибоким психологізмом, яскравим імпресіонізмом. Просякнута вона одночасно і любов’ю і ненавистю до всього людства, до його бюрократичних устоїв, до того «треба». І одночасно ми бачимо величезну прихильність до природи, її почуттів, краси.

Але насправді автор звеличує спокій, незламну природу, яка навіть і з плином часу, завдяки «турботливій» руці людини, не була таки знищена ніким. Йому набридли ті «партії», «громади», «обов’язки»…

Насправді важко мені піддавати критиці Коцюбинського, надто він затишний, надто показовий, надто гарний, що можливо було сказати хоч слово проти. Intermezzo – пауза, проміжок. «Intermezzo» -- справжнє щастя, яке народжене від спокою, яке тихо гойдається, як дитя в колисці, гімн самотності чи гімн природі? Важко сказати, певно, це одне і теж, бо природа тиха, безмовна, самотня у своїй перворідній красі.