4.5 Всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч — навіть полярна ніч! — кінчається ранком...

Я завжди цінувала літературні твори, які допомагають побачити і зрозуміти якусь певну історичну епоху, якесь історичне явище. У повній його красі. Але краса буває різною. І в цьому романі та "краса" душить мозок читача своїми кулаками, тими кулаками, які роздушували бідних заключьонних.
Твір читався дуже важко, по волі. Хоча написаний божественною взірцевою українською мовою (ах, як мені, буває, не вистачає її), написаний дуже атмосферно, але читається вкрай важко і болісно. Із-за своєї емпатії я на собі відчувала якусь частку отих страшенних мук головних героїв. Та і не тільки головних. Бо всіх, хто опинився в лещатах НКВД чекали невимовні муки, фізичні, психологічні, духовні.
Коли читала роман, то поволі мені чомусь згадався "Большой брат" Оруела. Але НКВД, вибачте, не великий брат, а страшний. І не брат, а антибрат. Залізний, садистський, абсолютно позбавлений логіки і знищуючий усе живе на своєму шляху. В угоду вождю, його прибічникам і шестьоркам. Знаєте... читаючи роман я задумувалася, це ж треба людям бути такими жорстокими? Ну реально, ніде в тваринному світі не зустрічається такої жорстокості. Навіть коли левиця перегризає горло антилопі, то в цьому є певна життєва логіка. Вона хижак, антилопа - жертва. Але ж вона не вбиває ту тварину просто так, аби побавитися. Але тільки у людському світі є такі поняття, як любов, добро і щастя, поряд з війною, інквізицією і садизмом. І що, тільки той же Сталін винний у цьому? Чи може Сєргєєв з Сафигіним? І звідки в тих тюрмах бралася така безодня тих людей? На них же хтось доніс? Значить тих дрібних і жалких доносчиків теж тьма і ось що страшно.
Страшно було спостерігати, як Андрій проходив оті кола пекла. Як він метався між думками, хто його здав. Сама думка, що то хтось з братів могла довести до божевілля. Так, ця книга - то дійсно гімн людській силі волі, витривалості, наснаги до життя, справедливості і гідності. Але що може зробити людина, з добрим серцем і мудрою головою, проти величезної алогічної системи, з залізними "обіймами"? Нічого. Ото хіба що "завербувати". І то, тільки до певної міри. Бо забути про свою чесність і порядність справжня людина не може. Бо якби Андрій не зізнався у своїй брехні, то став би як вони. А значить, його старання марні. Тому вихід один - йти до кінця. Але з чистим серцем і сподіваючись на світле майбутнє. І хай воно буде через 20 років, але людина знатиме, що себе не продала. І залишилися людиною з великої літери.