Лучшие книги Горана Петровича

Роман сербского писателя Горана Петровича "Атлас, составленный небом" - это "своего рода манифест постмодернистского восприятия мира, человека, уставшего от обыденности и, следовательно, от политики".

Действие романа «Сеансы одновременного чтения» происходит в ХХ веке в Белграде. Это книга о книгах, об авторах, о читателях, которые вступают друг с другом в причудливые, порой фантастические взаимоотношения. О том, что полностью погрузившись в чтение, а это особое умение, которым владеет далеко не каждый, оказываешься в иной реальности, и там можно встретить людей, которые в этот же момент тоже читают книгу, можно кого-то из них полюбить, кого-то возненавидеть, вести долгие разговоры о смысле жизни, о природе любви и предательства, прожить целую жизнь и умереть, причем умерев «там», умираешь и мире, где начал читать. Автор романа - крупнейший современный сербский писатель Горан Петрович. В 2000 году роман «Сеансы одновременного чтения» получил самую престижную литературную премию Сербии – премию журнала «НИН».

Роман "Осада церкви Святого Спаса" сербского писателя Горана Петровича основан на реальных исторических фактах, хотя сам писатель не претендует на роль историографа и умело стирает грань между реальными и вымышленными событиями. Приблизительно в 1291 году объединенное войско болгар и куманов вторгается в Сербию и полностью разрушает монастырь Жича. Петрович изящно и кропотливо плетет ткань повествования. Из незначительных мелочей, потрясающих метафор возникают незабываемые персонажи, явь и сон плотно переплетаются между собой.

Сборники небольших историй современного сербского писателя Горана Петровича «Остров и окрестные рассказы» и «Ближний» - это цепочка лирических миниатюр, перебирая звенья которой, читатель проходит над сном и явью, над смертью и бессмертием и погружается в огромный океан человеческой памяти.

Сборник лирических миниатюр "Различия" - это размышления известного сербского писателя Горана Петровича о природе жизни и творчества, о связи войны и мира, повседневности и массовой культуры, о той грани, которая их разделяет и одновременно соединяет.

Багато читачів кажуть, що, читаючи, вони «поринають у книжку», однак тільки ті, хто сповна опанували мистецтво читання, можуть поринути у неї буквально: пройтися морським узбережжям і нанести на підошвах піску в дім, придбати продукти в магазині, який давно вже не існує в реальності, чи зустріти читача, який саме мандрує тими ж реченнями. Редактор Адам Лозанич, що належить до таких майстрів читання, одного дня отримує завдання – втрутитись у загадкову книжку, про яку немає інформації навіть у Національній бібліотеці. Розмірковуючи, навіщо комусь вносити зміни в текст, який навіть не містить сюжету, а є лише описом розкішної вілли і пишного саду, юнак знайомиться з іншими читачами, переживає дивовижні події і викорчовує рослини, що колись були свідками незвичайної історії кохання.

«Його книжки мають смак найрідкісніших плодів, які зростають сьогодні в саду сербської літератури. В них є енергія і фантазія душі того покоління, яке опирається цьому світові поетично незлостиво й радісно, протиставляючи себе руйнації та вбивчим потягам...» — так сказав про книжки Горана Петровича Мілорад Павич. Без сумніву, до думки одного з найвідоміших письменників сучасності приєднається кожен, хто доторкнеться до світу творчості Горана Петровича. Справді, його проза — це щось незвичайне для сучасного світу: вона смачна, але ніколи не нудно-солодка, вона витончена, але в ній немає жодного натяку на претензійну елітарність, вона нагадує дивовижний Острів, який стоїть посеред Океану історії та буденності...