Взагалі-то це мав бути роман", - каже Юрко Прохасько в післямові до цієї збірки з шести оповідань (одне з них - "Берлін, який ми втратили" - "Критика" надрукувала в 10 числі за 2002 рік). Конкретніше, це буцімто "мав бути роман про Захід", потім з'ясувалося, що то буде "середньоевропейський роман", бо "Жадан начебто головно інспірувався Віднем, що виглядало не так уже й суперечливо з огляду на те, де він писав", і звиклий до прози "ностальгійно сенсибілізованих галичан" Прохасько нетерпляче очікував, що то вийде зі спроби літератора зі Слобожанщини написати про Відень, "досі в українській літературі, - якщо відкинути щоденники й епістолярії, - домену майже винятково галичанську".
Написане, каже післямовець, перевершило його сподівання: "Я знав, що буде цілком інакше, але не сподівався, що аж настільки цілком... Отож, роману не вийшло, не склалося ані з Віднем, ані з Середньою Европою, не кажучи вже про "Захід". Принаймні, в моєму розумінні. Натомість маємо оповідання, оповідки про кого? Я волів би вважати, що "про них усіх", тих молодших (зростали у віртуальності мультимедій і легких наркотиків, але й алкоголю не цуралися), старших (а ці просто диваки або невдахи, яких ніколи не бракувало), невлаштованіших, загубленіших. Про тих, хто замість користати з "культури", послідовно надає перевагу субкультурам. Тож реальність цієї прози мене вже не стосується, вже хоч би на підставі місця народження, походження, традицій, зрештою, віку. Але не знаю, не впевнений, що зможу так просто відхреститися. Радикальність цієї відсутности відмінностей, що складають підставову різниця світу за Жаданом, розкривається у всій своїй моторошності".
