Рецензии на книги — Юрий Издрык

(Укр.) Не моє. Не зайшло, не зачепило, не зворушило… Потік авторської свідомості пронісся повз мене, лише злегка хлюпнув в мій бік, і залишив в пам'яті якісь каламутні калюжи. Психоделічна проза, на мою думку, торкає лиш тоді, коли викликає якийсь особистий глибинний відгук у вигляді чи то забутого спогаду, чи неясного клаптика сновідіння. Літературна гра теж досить цікава штука, пікантна прянощ до основного сюжету. Але приправи, навіть найвишуканіші, - добрі у розумній кількості. А тут же і сюжету як такого - три жалюгідних застиглих макаронини, покритих щільною високою купкою усіх можливих і неможливих спецій. У підсумку маємо гримучу та ядучу суміш, яку мій мозок перетравлювати відмовляється. І це, незважаючи на громіздку і дуже схвальну передмову Марка Павлишина, і теж схвальну і не…

Я не повинен був писати цієї книги. Мені просто не потрібно було писати цієї книги. Мені в жодному разі не можна було її писати. Але я сяк-так протримався лише чотири роки. Один рік і кілька місяців, якщо говорити відверто. Однак весь цей час я носив її в собі — банальність неймовірна. Та вагітна голова гірша за неплідне лоно. Весь цей час, — коли вже послуговуватися гінекологічними аналогіями, — тривали затяжні пологи, а на кесарів розтин мозку я не погодився. Шкода, звичайно, що немовля виявилося мертвонародженим. Ця книга жила, поки не виявилася записаною. Тепер — це чергова маленька стосторінкова труна, яку доведеться, мабуть, разом із іншим мотлохом таргати на спині аж до Судного Дня. Сподіваюся, безкоштовний громадський адвокат, якщо й не виявиться фахівцем, то принаймні…

Я вже не сподівалася зустріти такого автора, таку особистість в українській літературі. Чому так запізно, авжеж написане це 13 років тому? Та все, кажуть, приходить завчасно... Що я можу додати до "аллілуйя" крититків та шанувальників, до порівнянь із Набоковим та "подобрєвшим" Селіном (для яких, на відміну від Іздрика, сюжет мав першечергове значення )?.. Так, там є ці багатоповерхові "набоківські" речення, вишуканість словесних обертів, що українською - прекрасні до запаморочення. Відвертістю же, направленністю жанра я би порівняла Іздрика з Бергбедером та Уельбеком, але за мовними обертонами він - вищий...

Сюжет "Воццека" - кохання. Життя та біль кохання, життя та біль душі, необхідність життя тіла та співіснування душі з ним. Вмирання кохання, вмирання духа, відродження його... А…

ТАКЕ

Моїй рецензії загрожує мітка "Неформат", якщо я напишу лише одне це слово. Але нічого іншого в голову не лізе. Хіба що "Боже ж мій, і хтось ТАКЕ ... читає!" Не уточнюватиму, ТАКЕ що. Бо тоді точно зганьблюся неформатним відгуком. Як на мене, ТАКЕ читати не треба, щоб не зіпсувати своє враження про літературу. І мову. І письменницькі канони, на які Іздрику начхати. І книжки взагалі.

      Якщо є безліч книг, під час прочитання яких, можна відволіктись, перейти на режим «швидкісного переглядування літер» і, повернувшись до осмисленого сприйняття інформації, намацати сюжет чи просто думку автора без проблем, то з стовідсотковою впевненістю скажу, що цей номер з «Флешкою» не пройде.       Двофронтовість книги, паралельна реальність на правій та лівій сторінці примушує з жорстокою впертістю нациського наглядача тримати в собі все прочитане, повертатись на дві сторінки назад, стрибати на три рядка вперед, перегортати, шукати, розглядати схеми, зв*язувати їх з текстом і домислювати своє – все, що не зрозуміле, а такого там багато.       Читати Ізриківську «Флешку» (Дефрагментація) це як сидіти в зорельоті, що хаотично рухається в чужому мозку серед думок, потрясінь і…

Книга из тех, которые заставляют задуматься, есть ли взрослая современная украинская литература как явление. (К счастью, ответ однозначен - да, но отнюдь не благодаря Издрыку.) Ведь Издрык на ее небосклоне курсирует уже давно и вроде как признан даже почти что классиком. Так какого же фига в отнюдь не первом подростковом романе он пишет исключительно о своих путешествиях по дурдомах с целью лечения алкоголизма и навеянных этим же алкоголизмом фантазиях (в том числе порнографического характера). А уж обилие в книге именно английского мата вообще выбивает почву из под ног. Зачем 100 раз к ряду писать надоевшее и утомившее "fuck", если в родном языке можно найти что поинтереснее, поживописнее и, главное, разнообразное.

Но вообще в аннотации обещают головоломку, что-то по типу кортасаровской…

якщо б мені довелося між чимось вибирати, я завжди вибирав би читати Іздрика бо його проза надихає, нагадує про речі, які колись точно знав, про думки, які забув, про те, про що ще не встиг розміркувати

стилістика його письма на рівні, що змушує тебе визнавати себе повним лузером і графоманом, а його - богом стилістики

можливо я перебільшую, та й він сам говорить про свою маніякальну схильність трощити мову, складаючи друзки на свій смак, а те що кінцево виходить - нев'єбенно круто

отже про що даний літературний перформанс?

по-перше: про поета та його ....(точки відліку, критичні, зору, ігуану, славу, смерть, дружбу, поетів, прозу та критику etc)

про геніяльність Андруховича ще (ну, то він геній ,чи не так?)

по-друге: про психоделічне життя усіх, хто бачить щось за особистою матрицею

по-третє:…

"Йо-ма-йо, такий текст, шо не можу прочитати..." (Іздрик на вчорашньому виступі DRUMТИАТРу в Тернополі)

За епіграф взята цитата-самостьоб самого Автора :-)

Єдине, що я можу сказати про поезію Іздрика, це те, що її гріх не роздерти на цитати. І це такі вірші, які ненавмисне самі собою вчаться напам*ять. Бо особисто я саме так і зробила: розтягнула їх на цитати, і ненароком запам*ятовую. НЕ можу пояснити, чому. Але настільки сильно чомусь зачіпають мене його вірші. Востаннє (та й уперше) таке зі мною було ще в школі, коли я зачитувалася поезією Генріха Гейне. І аж ніяк не очікувала знайти ще щось настільки близьке, та ще й у сучасній українській літературі.

Ні, пане Іздрик. Не склалося у нас. Не мій ви письменник. До вашого красномовного "Ам-тм" хочеться додати "Е-е? М-м?".

Якщо Він називає Це графоманством, тоді я навіть не уявляю, що таке справжня поезія. Це книга, яку можна (і треба) читати вічність, у кожному рядку кожного дня знаходиш і відчуваєш щось нове. Це просто, як вони з Семенчуком часто люблять вживати це слово, внутрішній джихад. "From Yu -to you, for you, about you"...Мені, чесно, дуже хотілося б побачити цю жінку, якою він надихається, за Його словами, ось уже 5 років... Вона ж така, як і ми, ходить ногами по землі, зранку чистить зуби,працює. Але вона,чорт, вона неземна і небесна, бо Іздрик у цьому може переконати кожного однією лише цією збіркою.

і от вам трішечки Луцька:

Ніколи в житті не могла й подумати, що колись читатиму Іздрика з олівцем в руках, виділяючи фігурними дужками те, що зачепило. ІЗДРИКА! Я! о_О Не знаю, коли руки дійдуть виписати цитати, бо у мене, чесне слово, півкниги в сіреньких помарках... Ну, просто немає слів. Однозначно в улюблені! Все якесь таке близьке і хороше... Саме те, що потрібно)

Для мене це беззаперечно книга 2013. Дякую!)

це було взимку 2010 року. світило сонце і падав легкий сніг. у цей день я закрила сесію і вперше зайшла до книгарні Є. сама тоді я і купила з цікавості "Флеку", саме тоді і полюбила Іздрика. просто не можу зв'язно пояснити чому так вона мені сподобалась. просто так буває. читаєш щось і розумієш - це моє. було б усе трошки інакше написано, сформульовано, зображено - не сподобалося б тобі зовсім, а так - рідне. десь саме тоді я почала читати з олівцем. назавжди запам'ятаю саме цю тоненьку книжку, що читала стоячи біла метро, під снігом)

с первых страниц меня практически постоянно преследовала мысль "и где же это я оказалась?" Открывая каждую новую новеллу, соединенную с другими не четким сюжетом, а тонкими ниточками повторяющихся персонажей, слов, ситуаций, образов, было такое впечатление, будто бы меня выталкивают из поезда в неизвестном городке неизвестной страны/планеты/измерения, потом подхватывают на пероне и снова выбрасывают, в уже другом месте... а в конце книги вдруг приходит ощущение, что это был вовсе не поезд, вовсе не разные неопределенные города, а всего лишь навсего - детская карусель, в каком-то замысловатом парке аттракционов. все по кругу.

НОРМИ НЕМА – Є ЛИШЕ ВІДХИЛЕННЯ

Цією фразою можна повністю передати мої враження від поезії Іздрика – одне суцільне відхилення. Вперше я прочитала вірш цього автора на зеленій стіні будинку по одній із вуличок Львова.

Цей чудовий вірш (і, як виявилося після двох прочитаних збірок, єдиний) мені дуже сподобався. Мене попереджали, що всі інші вірші на нього зовсім не схожі, але ж треба було переконатися в цьому особисто. Збірку «Ю» я читала довго, нудно і через не хочу. Такою ж виявилася і «AB OUT», що не завадило мені виписати чимало цитат. Серед одного суцільного набору слів, розділеного, не завжди зрозумілими, заголовками, зустрічаються цілком геніальні фрази. Нехай я не спромоглася зрозуміти суть цих дивних віршів, але мене вразила наявність великої кількості невідомих мені слів, а також…

Мені здається, що у сучасному світі форма має перевагу над змістом (про це ще Єшкілев писав). Саме томі Іздрик Юрко - новий гуру. Це видання є найпрекраснішим та найестетичнішим потоком свідомості з усього, що доводилось пропускати крізь себе останнім часом. Прегарні колажі руки Юрка, неймовірна поезія, красивішу, напевно, має тільки Андрухович, змістовний контент іздрикового мозку як основна безсюжетна лінія. Мені подобається. Це не книжка, це - альбом. Щось на кшталт щоденника, та набагато краще, бо не містить глибокодумних, проте дурних, роздумів про життя-буття. Від споглядання, читання та тримання отримуєш насолоду.

«Воццек» Юрия Издрика в контексте Ивано-Франковского феномена

Дождь над озером означает для рыб лишь дорогу до неба. Эпоха национального становления с неизбежностью взывает к жизни национальных писателей, титанов, атлантов, на плечи которых ложится культура отдельного народа. В каждой стране это рано или поздно происходит. Когда настало время Украины, на литературную сцену вышла блестящая плеяда, заставившая говорить об особом явлении – Ивано-франковском или Станиславском феномене, заключающемся в необычайно большом количестве ярких литературных дарований, биографически связанных с этим городом. Ивано-Франковск (Станислав) – некогда столица Западно-Украинской Народной Республики, затем просто провинция, как пишет об этом Юрий Андрухович – один из лидеров этого странного…

Мабуть, якби я не читала "Ю", то "Після прози" мені сподобалася б більше. Просто "Ю" була настільки для мене феноменальною та прекрасною, що тепер Іздрикові вірші, вміщені в цій збірці, здаються не такими вже чудовими. Можливо, вся справа в оформленні, а може я вже просто звикла до цієї поезії, настільки, що не здатна свіжим поглядом оцінити її... Та мушу сказати, що ця збірка буде гарним початком для тих, хто не знайомий із попередньою поетичною творчістю Юрія Романовича. Тут є і старіші вірші, які публікувались ще в "Острові КРК" чи "Флешці. Дефрагментація" (я точно вже не згадаю), також суто ДрамтИатр(івські) і, звісно, найновіші із "Мертвого щоденника". І я поставила оцінку "5", бо все-таки читала із превеликим задоволенням, хоча і з відчуттям все ж не читання, а перечитування та…

...грамотний і ненав'язливий психотерапевтичний хід.

Ця книжка створена саме для читання в місцях, де читати вдається лише клаптиками, видираючи для неї час зі сталевих обіймів роботи, родини чи навчання. Зізнайтеся, невже хтось проковтнув ТАКЕ за один раз? Честь та хвала такому терплячому та завзятому читачеві. Особисто я не спромоглася. Книжка-цитатник, вона мене майже не пригорнула. Я волію пірнати в оповідь, а не висмикувати гострі фрази. Жадаю насолоджуватися стилем, а не спотикатися об нього. Дуже суперечливий твір. Чому ТАКЕ треба читати: Бо українською та сучасною, бо є дійсно влучні вислови, бо є надто несподівані метафори, бо суттю є таке собі змагання з мовою, дивні ігри з мовою, спроба йти за нею, спроба керувати нею. І я б не сказала, що гра вийшла невдала. Не дуже…

Цим "Острівом" Іздрик полонив мою душу. Чуйно, зворушливо, високохудожньо.

Збірка із віршованих творів, яка з'явилася перед "AB ABOUT", "Лінивими і ніжними" та "Меланхоліями". У ній є все: і кохання, і екзистенційний щем, і пошук себе і тонка іронія. І скажіть, як тепер Іздрика не любити?

Не всім він прийдеться до смаку, ба більше того - я б порекомендувала читати "Після прози" дозовано. Настільки шикарні алегорії і максимальна влучність тоді проникнуть глибоко під шкіру і поселяться там.

Іздрик-прозаїк і Іздрик-поет, певно, не взаємовиключні, а нерозлучні, хоча я знайома поки що тільки з другим. І точно скажу, що в його вірші закохалася. Але, мабуть, всі представники Станіславського феномену такі - вони гіпнотизують, прилюблюють і чарують, а коли оговтуєшся, то все - рятуй, мамо.

І як би це мені всього Іздрика тепер зібрати?