Лайфхаки из книг — Борис Комар

— Як це дідусь усе вгадує, яка буде погода? — дивувалася Оксана. — Бо він чарівник, — сказав, аби щось сказати. — Який чарівник? — Ну, той, як його… що чаклує… — Не вигадуй, Ромцю, — не повірила Оксана. — Чарівників навсправжки немає. Вихователька говорила, що вони тільки в казках бувають. Та я уже не міг відступитися од…

Виявляється, ніякого рибальського секрету не було, а Микола дурив їх: запливав в очерет, натоптував відерце ряскою, а зверху клав свій улов, і виходило, ніби воно повне риби.

Як тільки зайшли до класу, почалося: хлопці хотіли сідати тільки на задні парти, і, коли через якийсь час вгамувалися, виявилось, що на передніх партах сиділи самі дівчата, зразу за ними ті хлопці, що слабші силою, а в кінці забіяки, лінюхи і соньки, які найзавзятіше змагалися за місця.

Географ Тарас Костьович, навпаки, високий, здоровенний, з чорним кучерявим чубом, м'ясистим носом. Цей зовсім не сідає під час уроку, більше стоїть коло розвішаної на дошці карти. Навіть у журналі пише навстоячки. Якщо хтось не може показати на карті якийсь там острів чи озеро або відповісти, скільки на земній кулі частин…

— [...] Жду день, жду другий — не ловиться. Довелося на дзеркала ловити... — На дзеркала? — перебив Олег. — Еге ж, на дзеркала. Викопав глибоченьку ямку, поставив туди чотири дзеркала ящичком таким, а на принаду поклав комашиних яєчок. Солов'ї страшенно ласі до них. Побачать приманку, стрибнуть у пастку, а з неї уже й не…

— Дідусю, хіба солов'ї неоднаково співають? — все ще не могли хлопці збагнути того, що сказав старий. Скільки разів доводилося їм слухати солов'їв, але ніколи навіть на думку не спадало, що один може співати краще, а інший гірше. — Авжеж, неоднаково. Котрий молодий, у того і колін менше у співі, і не такі вони довгі, як у…

...привітавшись і відмітивши в журналі, кого немає на уроці, має звичку сідати не за столом, де звичайно сідають усі вчителі, а за парту якогось прогульника. Найчастіше вибирає одну із задніх парт. Його, сухенького, маленького, цілком влаштовує місце школяра. Якби не біла-біла, наче облита сметаною, голова та не пишні…

Їхати туди можна поїздом і автобусом. Найкраще, звичайно, автобусом. Що поїздом! Сидиш увесь час, ніби дома на канапі. Радіо говорить або грає, чай тобі подають. Навіть забуваєш, що кудись їдеш. Інша справа — автобусом. Мчить він трасою, як на крилах. То на підгірок раптом вилетить, — тоді так і притисне усіх до крісел,…

Учитель історії Борис Прокопович любить розповідати і часом так захоплюється, що забуває опитати домашнє завдання. Схопиться, як уже задзвонять на перерву, та вже пізно. "Ну ж хитруни, — свариться незлобиво на учнів, — наступного разу мене ви не проведете, урок не вивчили і навмисне запитуєте!"

А саджати дерева дуже просто... Попросив я тата дістати саджанець, він дістав, викопав отут ямку, поставив у неї деревце, загорнув землею... - Стривай, стривай! - перепинив його дядько Павло. - Щось я тебе не зовсім розумію... Ану, ясніше роз-тлумач: хто копав, хто ставив, хто загортав? - Як хто? Кажу ж - тато, - серйозно…

"Навіщо ви з ними панькаєтесь? — Це про бешкетливих учнів. — Не слухається який на уроці — виженіть з класу, нехай веде в школу батька чи матір. Або в учительську до директора потягніть. З ними інакше не можна. А Петренка з шостого я уже давно відправила б у трудову колонію"