Володимир Єрмоленко — новинки

«Плинні ідеології» – це детальна та несподівана історія ідей у Європі ХІХ-ХХ століть. Книга про те, як концепти і метафори, народжені в епоху Французької революції, продовжували жити в тоталітарних ідеологіях ХХ століття, як образи проходження через смерть, святого злочинця, жертви-месії, оновлювальної катастрофи живлять історії ідей останніх двох століть, надихаючи ідеологічних союзників та антиподів. Це також детальний і безжальний аналіз головних ідеологічних монстрів сучасності: расизму, комунізму, нацизму, фашизму, а також їхніх сумішей. Книжку написано на межі різних дисциплін: філософії, історії ідей, політології та історії літератури.

Одіссей, воїн і мандрівник, повертається на Ітаку після двадцяти років блукань. Але вдома не знаходить ані своєї дружини Пенелопи, ані свого сина Телемаха. Він розуміє, що став на хибний шлях і тепер мусить виправити свої помилки. Одіссей здійснить свою подорож у зворотному напрямку, від Ітаки до Трої. Він знову зустрінеться з Сиренами, знову відвідає землю Навсикаї, знову буде на островах Каліпсо та Цирцеї, знову спуститься в царство Аїда. Крок за кроком він дедалі краще розумітиме головні сили, які скеровують його життя: кохання, смерть, провину, красу і втрату.

«Далекі близькі» – друга книжка українського філософа та публіциста Володимира Єрмоленка. Це книжка про Руссо, Казанову, Гофмана, Флобера, Дерріда, Зонтаґ, Барта, Ґарі – і водночас про близькість, насолоду, невидимість, втрату, повільність та чуттєвість. Це книжка про людей та їхні життя, їхні болі й радості – і водночас про сенси, що їх ці люди витворювали зі свого досвіду. Це книжка про те, як можна перетворити слабкість на силу, а ваду – на перевагу. Про те, як далекі класики можуть раптом стати близькими – як друзі, як рідні.

Книжку історика філософії, есеїста і перекладача Володимира Єрмоленка присвячено творчості Вальтера Беньяміна (1892–1940) – одного з найупливовіших філософів ХХ століття. У центрі авторової уваги – засадничі топоси Беньямінового мислення, зокрема образи оповідача, фланера та колекціонера, теми міського простору та його трансформацій, феномени пам’яті й апокаліптичного очікування, поняття аури та аналогії. Водночас життя та ідеї Беньяміна постають як певна призма, що крізь неї дослідник намагається робити «фотознімки» епохи, насамперед німецької та французької гуманістики, літератури та мистецтва, загалом інтелектуального побуту 1920-х – 1930-х років. Поруч із Беньяміном на цих «фотознімках» з’являються інші чільні постаті тієї доби, як-от Фройд і Пруст, Бретон і Араґон, Гайдеґер і Арендт, Лукач і Адорно, Гофмансталь і Краус, Бльох і Кракауер, Шолєм і Деблін, що їх усіх пов’язує між собою головна тема книжки: драматичне та парадоксальне переплетення сучасности й архаїки в інтелектуальній атмосфері першої половини XX століття та зумовлений цим феномен «антимодерного модерну». Книжку щедро ілюстровано портретами згадуваних осіб і світлинами паризького фотографа Ежена Атже, що правлять за свого роду візуальний код Беньямінової філософії.