Сватання на Гончарівці (сборник)

Смішно! Єй-богу, смішно! xD

Основною перешкодою в сприйняті Квітки-Основ’яненка, для мене, є його мова. От важко мені його читати. І якби не його талант як гумориста, то не знаю, чи дочитав би я даний твір взагалі.

На пальцях однієї руки я можу перелічити твори, читаючі які я так сміявся. А от коли я ще й у театр сходив подивитись «Сватання на Гончарівці», то виявилось, що читаючи, я ще не достатньо адекватно сприймав, адже через тих акторів у мене щелепа боліла. :) Це той випадок, коли в театрі не соромно було й, вибачте, «поржати»! :)

Даний твір – це дійсно якісний гумор!

Молодого хлопця заарештовують, саджають в тюрму, потім везуть до міста і хочуть відправити до Сибіру. За що? За те, що він начебто вкрав у свого названого батька двісті рублів. І все бігом-бігом, хлопця не питають, тільки переправляють далі і далі: з місцевого суду до губернського, а там і досамого губернатора. Судді не читають, що пишуть писарі. Писарі пишуть, що їм заманеться. І проста селянська дівчина біжить за своїм коханим до міста, а потім і до губернії, безстрашно ходить домовлятися з панами, доходить до самого губернатора! Ви уявляєте, як це - сільській людині, яка із свого села майже не виходила, потрапити у велике місто? Та ще і з такими шановними людьми домовлятися? Їй просто пам`ятника треба ставити, цій козир-дівці, за те, що таки змогла добитися справедливості, що пройшла…

Класична iсторiя української літератури - одруженню закоханій парі Уляни та Олексія на перешкоді стає мати Уляни, яка бажає дочці кращої долі. Вона вважає, що краща доля буде Уляні тільки тоді, коли вона одружеться з дурним, але багатим Стецьком, а не коли піде за кріпака Олексія. Події цієї п'єси розгортаються цікаво та колоритно, дуже гарно зображено традицїї українського сватання, кумедно виставлене легка віра простих людей у все незнайоме, заграничне або магічне. Це свого рода казка для дорослих, але це також історія українського народу, його обичаї - те, що повинні знати всі.