«А тепер стань і дивися
як я вже без тебе йду» —
каже мені вона —
і плач плач...

Я плачу
тихенько схлипуючи:
«І що я робитиму тепер
без тебе?» —
питаю в безнадії

«Будеш купатися в сльОзах» —
з наголосом на «о» відказує вона

мій плач межує зі сміхом

«Плач так щоб мені
сподобалось» —
наказує моя улюблена
трирічна племінниця Яя

Уся родина душиться сміхом
я теж не стримуюсь — регочу
і цим остаточно руйную
нашу традиційну
мізансцену прощання

Яя невдоволена
але я підхоплюю її на руки
підкидаю до неба

спочатку вона кричить
а потім сміється

я садовлю її в машину
і відвожу додому

Дорогою назад
думаю що в кожній рисочці
у кожній інтонаційці
маленької цієї дівчинки
струменить чарівлива
й безжальна жінка

бідні її хлопці
думаю з усміхом

тоді згадую останню її фразу
і завмираю у захваті:

яка потрясаюча назва
для повісті —
"плач так
щоб мені сподобалось"