Я хочу плакати, бо туск, бо довгов'язий дощ і скелі: тебе втрачаю і не склею нічого вже... Не златоусть: ні одіссей, ні князь, ні гридень, а лиш зникаючий, як віск… От хтось би взяв мене й повів в край, де лиця твого не видно, бо стогін — не ковчег; не дасть рятунку; бо цей туск - як злидні. Все, що я мав — це ти і рідні,…
Развернуть