4 Лист до письменниці

Впевнений, що дорога Ліна Василівна ніколи його не читатиме, але хочу написати. Може, не стільки їй, скільки собі.
Ви заглянули у мою душу, відкрили своє серце, що болить за нашу Неньку. Кожен, хто її любить, повинен прочитати "Записки...", хоч це дуже важко. Написано чудово. Майже все розібрано на цитати. Зрозуміло й тих, кому не сподобалося. Кому сподобається правда про себе?Про відсутність поваги, гідності? Про безпорадність та неповноцінність: "Наївний ми народ, українці. Мріємо про свободу в умовах глобалізації. Випустили свою гривню з князями й поетами, коли вже не треба ні історії, ні поезії. Люблю свою Україну, яка ще не вмерла, боремося за свою мову, яка вже вмирає. Залежні від всіх і від усього, будуємо незалежну державу. Та все дбаємо про злагоду в суспільстві, про консенсус і компроміс.
А тим часом хтось роздивляється нас, як в оптичний прицел" ( це написано у 2010 р.!!)
Декілька днів потому, діти запросили нас у новий єврейський ресторан. Спливла тема національності. Я запитав, чи вважають діти себе українцями. Подивилися на дружину та на мене, майже разом сказавши: "Хочемо бути в усьому світі своїми." Отакої!
Є у мене знайомий, патріот України. Розуміючи, що у Донецьку з 2014 нічого хорошого не відбудеться, що він з хворим дитям залишиться без роботи, розіслав резюме. Мріяв, що потрібен своїй країні. Відповідь прийшла... з Москви. Тепер любить Неньку на відстані.
Підлітком дратували буркотіння хрещеного батька: "Що це за телебачення? Що за одяг- сором! Що за спілкування між собою?" Мати відповідала: "Оце ознаки старіння- незадоволенність всім."
У будь які часи були катастрофи, хапуги, шокуюче мистецтво.
Гуляючи минулим літом Київом, чули переважно українську мову.На випускному бачили багатьох батьків у вишиванках. Але ми знаємо, що можна маскуватися, щоб водночас наживатися...
У хвилини суму читайте коментарі під сучасними українськими піснями. Вони з усього світу.
Дружина мого товариша ( родом з Сибіру) розмовляє українською краще за мене.
А от колишня заввідділенням ( з села на Віннечині) агітувала всіх за Біглого, бо подобалася його показна статура. Навіть наснилося їй тоді ( у часи, про які ви згадуєте), що він дає поради, як лікарям брати 14 днів несплачуваної відпустки. Вам теж прем'єр сподобався з "суб'єктивного враження", то й їй також...
То від чого, від кого залежить наша рідна країна? Чи не хитнеться знов маятник до Великої Кишені?