4 Ла мине ка ла ниме!

Мені хотілося б порівняти цей твір з архітектурою. З ландшафтним дизайном. Ще точніше- з лабіринтом. У файному місті, де тепле повітря, пахне виноградом та чутно як біжить річка.
Вхід інтригує. Погляд натикається на кущеву стіну та невеличку стежину. А от зайдеш- не помітиш, я загубився: куди тепер? Текст занурює то у 1971, то у 1933, то у 1941. Несподівано перекидаючи читача з румунського кордону до Ленінграду, потім- ще до багатьох містечок. Від героїв рясно. Їх зв'язок між собою важко ухопити. Тому йдеш тим лабіринтом спочатку неспішно, роздивляючи чудирнацькі рослини, а потім втомлюєшся. Де ж вихід?
Крихка та болюча тема націй. Легкої бездумної образи, довгого ( чи можливого) каяття; бажання "одружитися хоч на кривій москвичці"- тільки б не жити серед свого "відстою"; заздрощів та зради; корупції прокурорів; боротьби з Софією Василіївною- це невеличкий перелік глибоких тем роману.
Стиль перенасичений метафорами. Майстерність автора в їх утворенні зашкалює. Наприклад: "всоковите тепло її губ, що здаються"; "в зовніщності його була стартова агресія"; "...псував собою цілом'ясу страву життя". Від поетичності, наближенню до ліричних віршів- стрибок до канцеляризмів ( як у Платонова А.), потім- знов: "Кожен лист одружений з сонцем". Завершується багатосторінковими звітами шахматних партій ( дата, назва турніру, прізвища, рахунок, підсумок. Та ще й повний запис ходів). Для мене- вкрай не цікаво та затягнуто. Тому, знайшовши вихід, зітхнув полегшено.