5

Ні, все ще не моє від слова взагалі. Регулярно здійснюю набєгі на коровани аби кожного разу знов і знов впевнитися, що поезія і я – це як раша і мир, поняття геть не сумісні. Я її не розумію, вона мені відповідає палкою взаємністю.

Ось і цього разу спроба долучитися до віршів закінчилася гучним провалом – я її знов не зрозуміла, вона мені звично відповіла «сама дура». На сей раз жертвою пала книжка лауреатки Шевченківської премії Кіяновської «Бабин яр. Голосами», з більш ніж сотні сторінок якої я винесла аж дві віршоформи. Дві, людоньки! Приниження та ганьба. Решта потонула у протистоянні власному бажанню то коми розставити, то порядок слів у реченні змінити, аби кров з очей не так хлєстала.

Але прекрасно розуміючи, що це виключно мої власні проблеми і аж ніяк не вади поезій, я тихесенько собі відклала книжечку до кращих часів. Мо колись доросту