4 "...жити ще можна , якщо друг поруч!"

Історія здалася мені дещо солодкуватою. Якби не від імені героя, а від імені героїні. Чи то мова така , що перетворює жорсткі сцени на пом'якшені, чи то забагато ліризму? Як ароматний чай, у який кинуто цукор.
Перший ( історичний) розділ- ідеальний. Після - роман про кохання.
Головний герой чуттєвий, егоістичний, самозакоханий. Другорядні герої про нього кажуть: "гарна людина", але підтверження вчинками цих слів замало. Зверхнє ставлення до жінки, що його кохає. Навіщо тоді вона йому?
Головна героїня дивно вчиняє: наказує не кидати її подругу. Якби дійсно кохала- сказала б, щоб просто знайшов ту, що сподобається йому.
Написанний у минулому сторіччі, роман ніби зависа у часі. Герой вчиться, живе в іншому місті, але їздить на таксі, декілька разів за короткий термін навідується до Мінську.
І зовсім незвичайне- те, що повинно було б відбутися у ВІДНІ. Нещодавно читав, що за часів СРСР поїхати до Болгарії відпочивати було за щастя. То ж ким працював чоловік І. С.?!
Палати лікарняні на 4 чи одного хворого, безкоштовна операція- чи то літературна вигадка, чи то так справді було тільки у Москві?
Багато чого ще викликає подив, але стиль файнючий. Пящотний.
Чудово- про чоловічу дружбу. Яніс з Латвії- добрий, співчутливий, порядний. Справжній товариш.
P.S. Не знайшов у словнику переклад тільки 3 слів. Підозрюю, що всі вони лайливі. Але не такі грубі, як звичні, що ріжуть вуха.