4.5 ...хоч як склеюй розбиту вазу, її візерунчаста поверхня може здаватися цілою, але всередині все одно буде видно сліди ремонту. Тож найбільше можливо домогтися лише ілюзії цілісності

Ця книга не про прощення, ні. Вона про здобуття свободи.
⠀
Є Патрік, за яким досі ходить привид минулого, наповнюючи ненавистю й страхом по вінця, не даючи продихнути і жити повноцінно без щогодинних згадок про пережите у дитинстві.
⠀
Є його батько, який вже 8 років як помер, але і є тим привидом минулого. Він досі не дає Патрікові спокою своєю присутністю у пам'яті. І своїми вчинками, що пронизали цілих 3 роки того дитинства.
⠀
Наркотики зрадили Патріка, бо "кайф злився з болем" і він із тим самим успіхом міг би "колоти собі розчини із власних сліз". Тепер реальність лишається тверезою, накочується на нього хвилями, стискає щелепи, змушує прокидатись у холодному поту. В тій реальності він лишається розшарпаним і розділеним надвоє хлопцем, який ніяк не збере себе до купи після пережитого насильства.
⠀
Але Патрік вчиться віднаходити себе, вчиться абстрагуватися і відсторонюватися. Трохи надії як проблиск білого серед суцільної чорноти.
⠀
Незмінно сардонічний роман, який на тлі викриває оманливу витонченість англійської аристократії. І вона при ближчому розгляді показує своє дурне та чванькувате єство.
⠀
Стиль Сент-Обіна надзвичайно припав до смаку. "Трохи надії" - роман дуже елегантно і безпристрасно написаний. Чистої води задоволення від вишуканості тексту, не позбавленого іронії.