5 "Треба по-справжньому любити місця, щоб вони любили тебе"

Влучні книги стаються зі мною тоді, коли їх найбільше потребую. Так сталося і з "НепрОстими", яких я полюбила на такому рівні, що аж мило, ніжно, трепетно, сердечно, дорого, рідно й священно.
⠀
Раніше співала оди Андруховичу, тепер буду й Прохаську, бо оце його
⠀
"Анна не могла повірити, що така неправдоподібна подібність буває - вигнуті лінії повторювалися, вгиналися або вигиналися точно вслід за вигинами й вгинами, накладалися так, що дві поверхні відчували ні себе, ні другу, а з'яву третьої, такої досконало тонкої, що згиналася, прогиналася, перегиналася самостійно"
⠀
або
⠀
"сюжети не придумуються, не зникають. Вони є і є. Лиш можуть забуватися. Все, чого я навчився і запам'ятав із життя, - кілька ландшафтів, що означали радість мислення, кілька запахів, що були почуттями, кілька рухів, які вбирали у себе відчуття, кілька речей, предметів, які були втіленням культури, історії, страждань, багато рослин, які є доступом до краси, мудрості і до того всього, порівняно з чим нас просто на світі нема. І багато-багато інтонацій. Неповторних подібних інтонацій, про які не знаю - що вони означали. Може, за ними нас упізнаватимуть там, де нічого, крім голосу, не лишається".
⠀
До чого прекрасна мова "НепрОстих", яку хочеться перекочувати на язиці, розбирати на складові, одночасно з тим сприймаючи цілісно і єдно!
⠀
"НепрОсті" для кожного, хто їх прочитає, стануть чимось своїм. Якщо брати мій досвід, то це елегійна, меланхолійна і повільна розповідь, яка накочується, мов припливи, на береги Карпат. Карпат, які могли б стати міфічним центром Європи, але так і не стали. Карпат, які ожили крізь призму історії трьох послідовних Анн.
⠀
Цим текстом хочеться загортатися і вбирати його, подорожуючи нелінійним сюжетом. І (заради всього святого!) відкинути усі можливості буквального прочитання. Просто любити цей текст, бо він прекрасний.
⠀