4

Я купив книгу, бо сподівався, що це буде теоретичне дослідження фігуративного мистецтва й мімезису в традиціях класичної естетики, але книга виявилася зовсім про інше й зовсім некласична. Утім, ідеї Франкастеля цікаві й варті уваги, просто слід розуміти, що це радше соціологія мистецтва й дуже приблизні начерки до теорії, яка так ніколи й не була завершена (тож не факт, що ця теорія в принципі може бути науково доведена).

Найбільшим недоліком Франкастеля є його надто художній і туманний стиль викладу, що годиться для есе чи художньої критики, але ніяк не годиться для теоретичної чи наукової праці, де треба чіткість і ясність формулювань. Продиратися через цей езотеричний стиль було дуже важко, але все ж закопані за ним спостереження та ідеї варті того.

У цій книжці Франкастель на матеріалі живопису Кватроченто намагається простежити, як виникає нова художньо-зображальна система, що домінуватиме в західному світі до кінця XIX століття. Опис цієї системи у нього дуже туманний і нечіткий, що, можливо, й навмисне було так задумано, адже чим туманніше висловлюватися, тим важче ці вислови та ідеї аргументовано критикувати, тим більше можна доуявляти і додумувати, і розуміти на власний лад. Основна ідея в тому, що ця система визначається не різними формальними прийомами, типу появою перспективи чи пейзажу, оскільки ці прийому траплялися й у Середньовіччі, а тим, що змінилося суспільство й художники почали адаптувати свою візуальну мову до потреб та інтересів цього нового суспільства. Франкастель добре показав, що ніякого різкого перелому не було, мала місця плавна й поступова еволюція, де першопрохідці починали час від часу використовувати нові прийоми чи елементи, або змінювати порядок чи значення старих, а наступне покоління розвинуло ці елементи далі, до вже цілком нової художньої мови.

Як на мене, то книжка дуже цінна, але лише як допоміжна (там є багато спостережень і цікавих трактувань художніх елементів у різних художників Відродження, а простежуються зв'язки деяких елементів зі специфічними культурними реаліями свого часу), основою для розуміння мистецтва Відродження (чи теорії мистецтва в цілому) вона аж ніяк не може бути через свою фрагментарність і, в окремих моментах, недостатню аргументованість.

8 із 12