4 Все, чим душа моя багата…

Я читала і читала цю книгу, і все не могла придумати, звідки ж родом Ліля, головна героїня твору. Так чудно, ніби Україна, ніби все впізнаю, а персонажі між собою говорять російською, і це норма, це навіть модно. Так, звичайно, тоді було модно говорити російською, але не всюди, не у малих містечках, а судячи з описів Лілі, жила вона саме в такому, навіть книгарні в ньому не було. А, вже майже в фіналі, прозвучало - Луцьк. Ні, я ні до чого не веду, просто було цікаво вгадувати, але не відгадала ;)

Чудовий роман про юність. Останні роки в школі, перші у вищому вузі. Перше кохання, щира дівоча дружба. Пізнання світу через книги і вивчення історії, перше замислювання над змістом життя, вибір професії, вузу, взагалі вибір свого шляху.
Так, всі ми родом звідти, з дитинства і юності, всі ми були школярами, пустували на уроках, бувало і зривали, переживали за оцінки, та все одно йшли на дискотеку, от тільки моє покоління «зажигало» під «Ласковый май» і Рому Жукова, а Лілине дуріло від «Руки вверх», і, що приємно, від «Океану Ельзи». Це в 2020 Славко Вакарчук зніме собі рейтинг депутатством, а в 2000 його популярність ще тільки набирає шаленості.

Так, Ліля з покоління 2000-них. Уже не Радянський Союз, але ще не Європа. Ніяких мобілок, звичне спілкування за допомогою записок. Вечірні модні клуби з російською попсою, шкільні олімпіади, безкінечні розмови між подругами про хлопців, закоханість у хлопця, що вважався недосяжним, бузковий костюм подруги, як приклад заздрощів, подарунки вчителям на випускний, у кого куплені, та в багатьох зароблені чесним навчанням оцінки.
Хіба щось міняється за роки? Ну, крім мобільних телефонів.

Книга мені сподобалася, адже підняла бурю почуттів. Але вона проста, ну в тому сенсі, що нічого аж такого. Таку міг би написати кожен із нас. Але написала Анастасія Левкова - і за це їй дякую.
Авторка підняла багато тем і думок, які будуть цікаві і сучасним підліткам.
А ще на ті події і світосприйняття цікаво дивитися з висоти сьогодення. І особливо сумно звучать рядки: «Добре, що в наш час війна неможлива. В епоху ООН, всіх цих миротворчих структур, поряд із розвиненою мирною Європою… Європа б нізащо не допустила війни так близько біля себе. Та й ділити нема що.»
Як виявилося, Ліле, є. Та ти вже це знаєш.

Перевод.

Я читала и читала эту книгу, и всё не могла придумать, откуда родом Лиля, главная героиня произведения. Так странно, понимаю, что Украина, всё узнаю, а персонажи между собой говорят по-русски, и это норма, это даже модно. Да, конечно, тогда было модно говорить по-русски, но не везде, не в малых городах, а судя по описаниям Лили, жила она именно в таком, даже книжного магазина в нём не было. А, уже почти в финале, прозвучало - Луцк. Нет, я ни к чему не веду, просто было интересно угадывать, но не угадала;)
Замечательный роман о юности. Последние годы в школе, первые в высшем вузе. Первая любовь, искренняя девичья дружба. Познание мира через книги и изучение истории, первые философские рассуждения о смысле жизни, выбор профессии, вуза, вообще выбор своего пути.
Да, все мы родом оттуда, из детства и юности, все мы были школьниками, резвились на уроках, бывало и срывали, переживали за оценки, но всё равно шли на дискотеку, вот только мое поколение «зажигали» под «Ласковый май» и Рому Жукова, а сверстники Лили балдели от «Руки вверх», и, что приятно, от« Океана Эльзы». Это в 2020 Славко Вакарчук опустит себе рейтинг депутатством, а в 2000 его популярность ещё только набирает безумства.
Да, Лиля из поколения 2000- ых. Уже не Советский Союз, но еще не Европа. Никаких мобилок, привычное общение с помощью записок. Вечерние модные клубы с российской попсой, школьные олимпиады, бесконечные разговоры между подругами о ребятах, влюбленность в парня, который считался недосягаемым, сиреневый костюм подруги, как пример зависти, подарки учителям на выпускной, у кого купленные, у кого заработанные честным обучением оценки.
Разве что-то меняется за годы? Ну, кроме мобильных телефонов.
Книга мне понравилась, ведь подняла бурю чувств. Но она простая, ну в том смысле, что ничего такого. Такую мог бы написать каждый из нас. Но написала Анастасия Левкова - и за это ей спасибо.
Автор подняла много тем и мыслей, которые будут интересны и современным подросткам.
А еще на те события и мировосприятие интересно смотреть с высоты сегодняшнего дня. И особенно печально звучат строки: «Хорошо, что в наше время война невозможна. В эпоху ООН, всех этих миротворческих структур, наряду с развитой мирной Европой ... Европа бы ни за что не допустила войны так близко возле себя. И делить нечего. »
Как оказалось, Лиля, есть. И ты это знаешь.
Ф/М 2020
4/7