4

«Ми пропонуємо не продукт. Ми пропонуємо релігію»

«Той, хто не вірить, що виробляє найкращій продукт у світі, який змінить суспільство повністю, може бути вільний просто зараз!»

Елізабет Голмс

«Дівчина, яка боялась уколів, або Як наїбати увесь світ, маючи ораторські навики, чорний гольф і здатність розмовляти баритоном, коли тобі 19 років і ти блондинка»
Приблизно так називалась би моя книга, якби я була на місці Джона Керрейру, до якого звернувся один з бувших працівників найамбітнішого медичного стартапу Кремнієвої долини із проханням розказати світову правду. Але я – хвала богам! – не Джон Керрейру, тому книга називається «Дурна кров» і розповідає майже трилер, який не поступиться саспенсом якому-небудь а-ля кінгівському творінню.

У 2015-му році до журналіста з Wall Street Journal Джона Керрейру звернувся бувший працівник медичного стартапу, який на той час вже пожрав сотні мільйонів доларів своїх інвесторів, вже отримав десятки скарг від пацієнтів, яким брехали про їхні аналізи, але все ще посідав перші щаблі списків перспективних компаній, від яких очікували чи не наступну технічну революцію. І все завдяки харизмі Eлізабет Голмс, його засновниці, молодої дівчини без освіти (вона кинула навчання у Стенфорді після першого курсу, мотивуючи це тим, що треба заробляти, а не просиджувати штані). «Елізабет бреше всім, допоможіть про це розказати світу», - приблизно так почалося знайомство Джона із Theranos.

Вона боготворила Стіва Джобса настільки, що копіювала його у всьому – у пристрасті до чорної водолазки, у мотиваційних промовах для робітників, і навіть у тому, що проводила наради по середах, бо колись почула, що Apple проводить їх саме по середах. Але на відміну від Джобса, який таки дав світову продукт, який змінив ринок (і філософію) гаджетів, єдине, що їх вдавалося – це віртуозно брехати.

Будь-який аналіз з однієї краплі крові – саме такий прилад намагалися створити у Theranos. Але за основу розробки взялися не з позиції саме інноваційності самого аналізу, а з позиції банального зменшення вже існуючих лабораторних приладів. Елізабет вимагала від своїх інженерів створити мінібокс, який би аналізував одну-єдину краплину крові, видаючи сотні результатів. На будь-які їхні зауваження щодо того, що фізично не вистачить такого обсягу крові навіть для декількох аналізів, називала їх саботажниками, нездарами, лентюхами і звільняла. Наступна ітерація інженерів починала викручуватися: розбавляти кров фізрозчином, робити аналізи не у боксі Theranos (який і так не працював), а на розібраних гемоаналізаторах інших давно відомих і успішних фірм, або просто вручну у лабораторіях, або навіть банальним рандомом видаючи вигадані результати.

Сама ж Елізабет у цей час очаровувала інвесторів. Але оскільки із хедж-фондами, які давно займалися медичними темами вона отримала відкоша (бо ті зразу зрозуміли, що діла не буде, коли їм намагалися пояснити принцип дії словами типу «там робиться хімія і ми маємо результат»), то пішла просто по багатим людям – власникам медіахолдингів, мережевих величезних торгових марок і навіть політикам. У якості підтвердження ефективності свого винаходу Елізабет показувала презентацію, у якій стверджувала, що вже має контракти із провідними фармацевтичними гігантами типу Pfizer. Або що її винахід використовує Армія США. Або що вона вже виробила на сотні приборів. Звісно, все це було брехнею. У якості фінансових звітів потім вона підсовувала презентації із підробленими неправдивими цифрами.

Брехня, замовчування, викручування, залякування працівників, переслідування, погрози, постійні нападки на те, що вони мало працюють, звинувачення у тому, що вони мають працювати по 12 годин на добу і по вихідним також, постійний контроль будь-якого їхнього руху – не дай боже назовні вирветься правда про те, що прилад не просто не працює, як заявлено, а взагалі навіть не наблизився до своїх перших заявлених на презентації показників. А маховик брехні накручувався все далі. Ось вона заявляє, що її прилад робить понад 20 аналізів, далі – вже понад 100, потім звучить цифра 800, чітко усвідомлюючи при цьому, що навіть перші 20 він робить із вірогідністю 50%. Вона давить на партнерів, вимагаючи від них більше грошей, підписані контракти і збереження повної, абсолютно тотальної таємниці щодо того, як же той коробок працює. Про здоров’я пацієнтів, які мали б довіритися тим фейковим аналізам, ніхто не думав.

У неї також є партнер, з яким Елізабет живе у тому числі сексуальним життям, протягом всіх цих років, і який ще більший брехун і тиран на роботі. Він старший її на 20 років, погано володіє англійською (бо з Мумбаї), їздить на золотому «ламборджині», зате перше, що заявив, коли прийшов у Theranos, що це він власноруч написав понад мільйон строчок коду Microsoft. Ніхто не повірив, звісно, але він так голосно верещав і пучив очима на робітників, да і його близькість до Елізабет, заткнули всім рота. Зовуть його Рамеш Балвані.
Вдвох вони таки побудували на короткий строк, щоправда, але таки найуспішніший стартап по залученню мільйонів доларів у… ніщо. Але, як правильно сказав хтось у інтернеті, можна дурити одного постійно, можна дурити багатьох недовго, але неможливо дурити багатьох постійно. Нарешті знайшовся сміливець, який передав журналісту декілька фактів, а той вже пішов далі і витягнув нарешті на світ білий правду про Елізабет Голмс, Рамеша Балвані і їхнє дітище Theranos.

Просто зараз у США триває судовий процес, де обвинуваченими виступають Елізабет Голмс та Балвані. Їх звинувачують у тривалій брехні та шахрайстві, якщо провина буде доведена, то Елізабет загрожує 20 років ув’язнення. Вона намагатиметься звалити усю провину на Балвані, звинувачуючи його у буцімто домашньому насильстві і тому, що це він її змушував брехати. До слова, коли тільки почалися перші позови (а триває все це з 2017 року), то вона прощупувала ідею, як звільнитися від судового розслідування під приводом того, що вона травмована сексуальним насильством ще зі Стенфорду. Як саме це могло допомогти їй оминути звинувачень у брехні та шахрайстві – хто зна.

Щиро бажаю цій блакитноокій соціопатці отримати свою заслужену перемогу і відсидіти наступні 20 років десь у затишному пенітенціарному закладі провінційної Америки.