3

Сергій Жадан це напевно зараз самий модний та розкручений автор, про нього напевно чув навіть далекий від літератури та музики середньостатистичний українець. До творчості таких авторів завжди підходиш з дещо завищеним очікуванням. Заздалегідь чекаєш щось таке що змінне твою уяву, бо не може бути що люди стільки говорили про ніщо. Нажаль як часто буває великі очікування – великі розчарування. Так і з цим романом, очікував щось дивне та глибоке, на зразок магічного реалізму серед українського степу, а роман виявся простим та трохи нудним. В ньому є щось таке, якийсь початок, обіцянок перетворитись в щось очікувано дивне, але це не настає і історія кожен раз буксує і не набирає обертів, як кукурузник який не може злетіти вище 50-ті метрів.

Історія про такого собі Германа який вирушає в город свого дитинства – Ворошиловград (Луганськ). Де його брат чомусь зненацька покинув та оставив на призволяще бензозаправку, чому так сталося нам так і не пояснили. Натомість молодий чоловік поступово втягується в проблеми цієї заправки, веде боротьбу з місцевою мафією за її збереження, крутить романи з декількома жінками, пригадує минуле і щось ще робить, мабуть рефлексує. Ось і все що відбувається в книжці, ані не досвідчений і не чим не симпатичний Герман, та його товариші, ані гальмуючий сюжет нічого в цій історії не чіпляє. Але як не дивно і покинути її особо не хочеться, так читаєш і мозок відпочиває, а це вже не мало.

Не варто перечитувати.