5 Травмованість української нації і "ХТО ТИ ТАКИЙ?" А. Чеха

Колись у "Подолати минуле" Грицака мені запам'яталася думка про те, що українці - надзвичайно травмована нація. Фактично 30рр кровопролиття з 1918 по 1945рр. Війна, революція, терор, голодомор, Війна.

Спорадично травматичний досвід продовжувався і далі: зсилки, шістдесятники, розпад СРСР, лихі 90і. Нація як людина: дитячі травми лишаються у свідомості і формують її характер і поведінку. Фактично, те, що ми звемо "менталітетом" - це результат емпіричних надбань нації.

Відмінність у тому, що нація живе довше за людину, і в неї є час "перерости" дитяче насилля через зміну поколінь. Скупість, недовіра, агресія і біль, які подарував нам "совок", лишаться в минулому, якщо майбутнє буде багатим, добрим і мирним.

У глобальному контексті чимало визначних нон-фікшенів ("Хомо сапієнс" Харарі, "Фактологія" Рослінга, "Добрі янголи" Пінкера) розповідають, як у світі стало менше насилля. І дійсно, в ньому стає більше добра і захищеності.

"Совок" затримав українців у світі насилля і тому сьогодні ми відстаємо від Заходу в показниках індексу якості життя, грузнемо в корупції і питаннях безпеки. Це все привиди минулого, які ще недавні, і яких ми із запізненням намагаємося здолати.

Однак, хіба життя в 00х в Україні не було кращим за життя в 90х, а в 10х кращим, ніж в 00х? Стало безпечніше, стало відкритіше. Мене засмучує, коли я досі чую, що в когось вкрали велосипед, але я вірю, що цього стало менше і з часом злочини мали б маргіналізуватися.

"Хто ти такий?" Чеха - як раз про травмованість 90х. Суцільну посттравматичну прірву, з якої, здається, немає виходу. Війна "подарувала" Феліксу контузію і алкоголізм. Разом із бідністю, безробіттям, домашніми скандалами - це накладає слід на нове покоління - Тимофія.

У кінці завжди є світло. Напевно, Тимофій іще не вирветься у щасливе життя, однак у його дітей чи онуків такий шанс був би. Проте нові оберти насилля дедалі затягують процес "зміни поколінь", накладають нові травми - і не дають нації розірвати травматичне коло.

Діти Тимофія (усіх Тимофіїв України) жили б у 20-30х роках, далекі від привидів воєн і бідних 90х. Так само, як і мої діти. Але жили "б", бо росія не дала нам забути минуле і знову запустила маховик насилля. А це значить, що будуть нові контужені, бідні, переселені.

Економіка країни знову відкотиться і наш шлях до світлого нетравмованого майбутнього - обнулиться. Його жителями будуть не ми і наші діти, а наступні-наступні покоління, бо на наші ноги росія знову вішає тягар, намагаючись втримати у своєму середньовіччі.

"Хто ти такий?" - це роман про темне минуле, яке все одно має світлі перспективи зміни поколінь. Сьогодні світло затягло хмарами і, можливо, нам ще доведеться бачити сцени роману в реальному житті. Проте вибору в нас нема: ми повинні перемогти росію.

Здолати росію для нас не питання якості життя сьогодні. Це потреба нарешті вирватися із кола насилля і докрокувати до багатого і щасливого майбутнього.
І ми це зможемо, як змогли пройти шлях з 90х до 20х. А отже, рано чи пізно, «життя переможе смерть, а світ – темряву».