4

Начало книги -среднестатистическое утро в большом городе. В промежутке с октября по апрель,когда любая мысль выйти на улицу и преодолев ветер и снег, поместить себя в душный транспорт, без конца сталкиваясь с такими же сонными и "доброжелательно" настроенными существами вокруг тебя, вызывает прямо-таки физическую боль. Просто не хочется смотреть на мир, оставшись в верном тебе царстве грез и легкой дремы.

Насправді я не так уже й не люблю цей світ. Я прос­то волію його переробити. Під себе. Для цього потріб­на неабияка хитрість. Адже постійно доводиться вда­вати, що сама перероблюєшся під нього. Щоб не вирізнятися з-поміж інших.

- А підкорити нинішню публіку не так уже й склад­но, — продовжувала вона. — На п'ятій сторінці має бути злягання із собакою, на десятій — зґвалтування сином власної матері. Це захоплює. Взагалі, множити зло наба­гато легше і простіше, ніж виростити хоча б один парос­ток надії, формула любові складніша за формулу ЛСД, а механізм почуттів ефемерніший за механізм злягання. Однак друге піддається й учнівському перу...

С детства боялась сумасшедших. У нас в доме некоторое время жила женщина, каждая встреча с которой была ужасающе-удивительной. Это была смесь из разных рассказов, песен и стихов, которые она то тихо бормотала про себя,то вдруг принималась задорно выкрикивать на всю улицу, то принималась петь,вернее не петь а протяжно подвывать, растягивая одну букву.
Я очень боялась таких встреч,вернее, боялась моя бабушка,шепотом сообщая мне,что бедняжка "сошла с ума" после смерти сына. А мне, тогдашней пяти-шести летней, было невозможно еще отличить свои, настоящие страхи от чужих и я просто приняла на веру:"Эта женщина, не такая как все". Не испугалась, а лишь нагрузила воображение: "Интересно, она "сошла", значит на чем-то стояла, а куда можно "сойти"(особенно хорошо зная мамину подругу- стюардессу)? Только на землю. И я нарисовала себе невидимый Остров, где живут такие, как эта женщина. Собираются там и декламируют друг другу это особое загадочное горловое пение и никто не смотрит на них с жалостью и сочувствием, качая вслед головой.Там они друг друга понимают,потому что говорят на одном языке.
Первая половина книги почему-то напомнила мне этот Остров. Даже возникло слабовольное желание защититься, отложить книгу на пару дней, но не смогла, вернулась. И не пожалела. Когда ближе к концу пошли вдруг откровения...

— Щоб досягнути своєї мети, є одна важлива умо­ва: перестати боятися самого себе. Раз і назавжди сприй­няти себе як індивідуума й не піддаватися загальному психозу. Треба мати сили йти проти течії. А щоб мати ці сили — перестати боятися власних думок, що не збіга­ються з думками решти. Мати сміливість встати і сказа­ти. Часом це досить важко. Невпевненість стримує цей рух: встати. Хвилювання здушує гортань: сказати. Але зробивши це, ти несподівано побачиш — тебе слухають. І не тільки! З тобою зголошуються, адже думали так само, тільки не наважувалися йти проти течії. І страх минає.

Читала книгу на украинском языке, чтобы сохранить колоритность языка, его певучесть и зачаровывающую глубину. Такое было со мной в Карпатах ,когда подходя к колодцу, перевешивалась вниз,стараясь разглядеть хоть что-нибудь кроме черного кружка ночи, да отвесно уходящих беленых стен. Обязательно надо было крикнуть что-то лихое и задорное:" Эгегей!" и услышав в ответ глухое "Эй-эй-эй", быстро отпрянуть, покрывшись внезапной испариной. Долго сидеть, прислонившись спиной к колодцу и задрав голову вверх, наслаждаться этим смешанным чувством власти, любопытства и беззаботности.

...коли людина висловлює себе так, як хоче, а не так, як від неї вимагає оточення, виховання, система правил, — тільки тоді вона стає справжньою.

Так и с книгами Ирэн. Я каждый раз будто крикнув в колодец , замираю, слушая десятки голосов в ответ. И словно подслушав чужую тайну, томлюсь от желания ею с кем-нибудь поделиться. Но смущенно замолкаю,боясь услышать в ответ лишь тихое "Эй!Ты еще услышишь правду о Твоем мире. А эта жизнь-чужая".

— Для того щоб тебе розуміли, не обов'язково мати тисячі прихильників чи блукати світами, рекламуючи свої твори. Просування на ринок не завжди відповідає талан­ту. Це може бути щасливим збігом обставин, досить ви­падковим, або ж силою натиску менеджерських служб. Треба мати хоча б десятьох, але відданих людей. Вони мо­жуть не знати один одного, навіть жити в різних країнах, бути злодіями і янголами, бути бідними й багатими — це не має жодного значення. Головне, що серед них має бути:
один Можновладець, який слугуватиме тобі «дахом» і не дасть загинути голодною смертю, допоки ти не на­брав сили;
один Мудрець, котрий розповість про тебе іншим;
один Екзальтований послідовник, що апріорі вірить кожному твоєму поруху;
один Скептик, що знає не менше за тебе;
один Близький за духом;
один Блукалець, котрий шукає того, чого й ти;
один Злодій, якого ти перевиховав;
один Мрійник, який чує те, чого не чують інші;
один Сновида, котрий будує власну реальність;
один Митець, котрий знає навіть те, ким ти був у по­заминулому житті...
Ці десятеро сильніші за тисячу, бо вони — твоя па­ства, твоє срібне військо, твоя сила. Ти можеш брехати тисячам, але їм — ніколи! Вони бачать тебе наскрізь тому, що самі відчувають так само, як ти...