3

Є у Кутзее такий творчий метод – об'єднувати дві, ззовні не пов'язані ані героями, ані сюжетами, книжки під однією палітуркою. При цьому, очевидно, має виникати якийсь метатекст з надідеєю, вигаданою самим Кутзее. Схожий прийом він застосував, якщо не помиляюся, в «Элизабет Костелло».
У «Сумеречной земле» перша половина – історія про спеціаліста з пропаганди, який готує доповідь по В'єтнаму і поступово божеволіє. Друга – рукопис і кілька документів ХVII століття про подорож вельдом Якобуса Кутзее (уж і не знаю, чи реальний пращур автора чи просто колективний образ голандського колоніста, якому Кутзее просто дав своє ім'я). Очевидна колоніальна паралель між двома оповідями, але я не попав, видимо, у фазу разом з автором і надідеї не вловив. Можливо, іншому читачу пощастить більше.
Як завжди, Кутзее майстерно вдаються психологічні описи героїв. Персонажі у нього мислять нелінійно, часто всупереч літературним шаблонам, а непередбачувано і хаотично – як і годиться звичайній людині. І це мене, напевно, найбільше приваблює в цьому авторі. Навіть коли захопливого сюжету немає, виникає такий собі психологічний трилер, коли ти з інтересом стежиш за зигзагами внутрішніх переживань і думок персонажу.
Довго коливався між трьома і чотирма зірочками, але врешті-решт зупинився на трьох, розуміючи, що наврядчи колись повернуся до книжки.

бкврм