2

Емілі – дуже дивна дівчина. Її свого часу вдочерили, огорнули любов’ю та турботою, а все, чим вона може віддячити батькам – це невдоволенням і закочуванням очей, коли вони хочуть дізнатися як в неї справи. Дитинство і юність вона мріяла вирватися із остогидлого провінційного містечка і засяяти на лондонській сцені. Але таких «Емілі» надто багато і горе-акторка перебивається тимчасовими заробітками, не гребуючи просити грошей в батьків, при цьому абсолютно забуваючи навіть про материн день народження (отака от вдячність). Настають часи, коли і роботи не стає, і агентка виходить заміж і кидає підопічну. І тут стається чудо! Потрапляючи до офісу успішної компанії у якості тимчасової співробітниці рецепції, наша непристосована ні до чого і до запаморочення незграбна героїня отримує шикарну пропозицію від власника компанії: пожити у його маєтку у Франції, допомагаючи його дружині облаштувати будинок та приглядати за дочкою.

Спокуслива пропозиція в реальності виявляється і привабливою, і лякаючою одночасно. С одного боку і хазяйський будинок (в який Емілі входити не можна ні під яким приводом), і гостьовий (де власне вона і живе), і природа навкруги – як у казці! Ніна, дружина боса, молода і чарівна. А з іншого боку — живуть вони самотньо, нікого на територію не пускають (майже під страхом смерті), лише інколи навідується похмурий помічник Ів, а Амелія, дочка, дуже дивна. В принципі, все не так погано, якщо притримуватися встановлених правил і не задавати зайвих питань. Але ж Емілі не була б Емілі, якщо б поводилася саме так. І, зрозуміло, що казка за таких умов обертається жахом.

Як на мене слабко та наївно. Емілі постійно дратувала своєю поведінкою, інфантильністю і невиправданими амбіціями. Скотт, бос, такий весь із себе успішний бізнесмен не може розібратися із справами у власній родині. Ніна… Ну, в неї власні таргани. Задумка могла б бути цікавою, якби ж у автора вистачило майстерності і справді закрутити інтриги і таємниці. Але все написано такою бідною і якоюсь наївною мовою, що трилером тут і не пахне.