мартін забрав майже півроку мого життя своїми "іграми". відчуття двояке. хоч і мріяла вже нарешті завершити це доооовге читання, а після останнього тому ще місяць переслідує манія чогось незавершеного, забутого. шось таке, як ніби зранку не вимкнула праску чи воду.
взагалі читати було якось дивно: цікаво, але затягнуто. тобто переломні моменти були десь на 80-90% книжки, а до того - нудоота. десь так як з толстим або достоєвським. це той випадок, коли серіал попри скорочення сюжету і "оптимізацію" кількості героїв виглядає динамічнішим і я щиро заздрила коханому, який відкривав для себе "ігри" через екран комп'ютера, бо в мені сидів скептичний читач і не дав насолодитися картинкою.
окрема тема те, що мартін не любить своїх героїв, хоч це і стало легендою. але після "кривавого весілля" хотілося книжку викинути у вікно маршрутки.
взагалі-то обіцялася на тому завершити і більше не брати до рук плодів фантазії мартіна, але кого я обманюю, мабуть, не втерплю.