4.5

У шостому томі розміщується завершення «Знедолених». Ця частини виявилися, можливо, більш цікавими і рівно написаними, ніж попередні, хоча можливо таке враження склалося просто тому, що пройшло багато часу відтоді, як я прочитав перші два томи.

Традиційний стиль Гюгю, де динамічна і активна дія, не згірш як у Джорджа Мартіна, змінюється розлогими відступами з описами і роздумами сторінок на 50-100. Як, наприклад, опис паризької каналізації. Усе це досить непогано працює, якщо налаштуватися на неспішне і глибоке читання - частину читаєш як авантюрний роман, а частину як цікаві історичні довідки.

Образ Жана Вальжана виявився дуже глибоким, багато інших образів теж достатньо глибокі, хоча через велику кількість персонажів без схематизму та умовностей у деяких випадках теж не обійшлося. Загалом враження позитивне, хоча і без неймовірного захвату.

Не сподобалися політичні погляди Гюго - дуже наївні і некритичні, які він вставляє занадто часто. Фінальні розв’язки теж мені не сильно припали до душі, хоча могло бути і гірше. Однак загалом позитиву набагато більше - чудові яскраві образи, що вже є класикою і впізнаваними символами, глибокі думки і спостереження за людською натурою, любов до Парижа і його історії.

Ще слід додати, що книжка дуже актуальна для українців, які пережили революцію. Стає зрозуміло, що ми не одні, у Франції було те ж саме, просто пару століть тому. Описи барикад і їх штурму, загальна атмосфера народних хвилювань і її причини - все дуже знайоме.