5 Канікули в бабусі й патріотичне виховання

Мені повість і її герої були близькими, аж рідними, бо нагадали власне дитинство: село, канікули в бабусі, розмови на літній кухні чи на лавиці, як форма патріотичного виховання молоді... аж ось - День незалежності України.
Як сьогодні пам'ятаю, що ми з мамою йдемо Хрещатиком, а над міськрадою майорить синьо-жовтий стяг, а то 1990 рік. Наш прапор - прапор України! Вперше чую "Боже Великий, єдиний..." і "Ще не вмерла України...", вчу на пам'ять. Це наші нові славні. Ми вже не будемо піонерами. Патріотичний запал горить у серці - аж з вух лізе...
Ця повість - здається, перша спроба в українській дитячі літературі осмислити події, що сталися чверть століття тому. І якщо для мене та мого покоління - це те, що я пам'ятаю, особиста історія. То для покоління моїх племінників і похресників - просто історія. Те, що було колись.
Писати про аж на стільки недавні події історичний твір - справа нелегка. Вона потребує від автора сміливості та виваженості.
Той варіант, коли не знаю, як піде ця книжка теперішнім дітям. Але для мене прочитати її було справжнім задоволенням, ностальгійно-щемким.