4 Щоразу, коли людина відмовляється від грошей, то подвиг духу

Остання книга циклу. Відчуваю, мабуть, полегшення. Не все так погано.

Цього разу були і містика, і кохання, і дружба. Злість, зневіра, відчай і надія володіли героями.
Тут вам і змії, і балакучі таргани у вусі,і легенда про вічне життя, і клад, що не приносить щастя, і навіть сам Пауло Коельо. Ну не сам, тут я погарячкувала, але його книга точно.
А ще, вперше за моєї пам'яті, авторка "вивозить" читача за кордон. Ми подорожуємо. І не класом люкс, а пішки, через кордони, міста, через мовні бар'єри і погодні перепони.
І ця подорож, мабуть, одна із значущих подій роману.

Гоцик із всієї трійці юнаків мені подобається найбільше. Хоча не можу сказати, що він мій улюблений герой. Але душею чомусь тягнулась до нього. Все ж таки він добрий. І, на відміну від Макса і Макара, юнак зумів, ну те те що перебороти свої вади, але зрозуміти, що в житті є речі важливіші за гроші. І є люди, яким він не байдужий, а, отже, жити тільки ради свого благополуччя, він не має права. Та й не хоче, адже "можна мати власний день, навіть якщо навкруги тільки тоскна ніч."

Ось він і має тепер власний "день", власну сім'ю. І маму, хоч і нерідну, але таку близьку, на відміну від тієї, рідної-чужої, яка лишилася в далекій Португалії. І сестра тепер у нього... Не буду спойлерити. Але мені сподобалося, як Люко Дашвар вміло об'єднала сюжети всіх свої чотирьох книг. Все стало на свої місця. Тепер все правильно. І я рада, що таки дочитала цей цикл.
Це було, якщо навіть і не дуже атмосферно, як в інших книгах, але захопливо точно.
"Читати чужі історії - легко. Та цікавіше виживати у своїх,-" чи не так?

На русском.

Последняя книга цикла. Чувствую, по-видимому, облегчение. Не всё так плохо.

В этот раз были и мистика, и любовь, и дружба. Злость, разочарование, отчаяние и надежда владели героями.
Здесь вам и змеи, и говорливые тараканы в ушах, и легенда о вечной жизни, и кладе, который не приносит счастья, и даже сам Пауло Коэльо. Ну не сам, здесь я погорячилась, но его книга точно.
А еще, впервые на моей памяти, автор "вывозит" читателя за границу. Мы путешествуем. И не классом люкс, а пешком, через границы, города, через языковые барьеры и погодные преграды.

Гоцик из всей троицы юношей мне нравится больше всего. Хотя не могу сказать, что он мой любимый герой. Но душой почему-то потянулась к нему. Все же он добрый. И, в отличие от Макса и Макара, юноша сумел, ну не то что перебороть свои изъяны, но понять, что в жизни есть вещи важнее денег. И есть люди, которым он не безразличен, а, следовательно, жить только ради своего благополучия, он не имеет права. Да и не хочет, ведь "можно иметь собственный день, даже если вокруг только тоскливая ночь".

Вот он и имеет теперь собственный "день", собственную семью. И маму, хотя и неродную, но такую близкую, в отличие от той, родной-чужой, которая осталась в далёкой Португалии. И сестра теперь у него... Не буду спойлерить. Но мне понравилось, как Люко Дашвар умело объединила сюжеты всех свои четырёх книг. Всё поставлено на свои места. Теперь всё правильно. И я рада, что таки дочитала этот цикл.
Это было, если даже и не очень атмосферно, как в других книгах, но увлекающе точно.
"Читать чужие истории - легко. Но более интересно выживать в своих, -" не так ли?