3

Надійку Гербіш читала моя мама і вже давно радила її як легке чтиво, тому коли подруга запропонувала дати почитати, я одразу погодилась. Вся книжка – суцільний солодкий рецепт від осінньої депресії, меланхолії та нудьги. Особливо сподобалися правила життя в останньому оповіданні. Сама часто такі складаю.
Оповідання короткі, як ковтки гарячого шоколаду, але й трохи приторні. Я вірю, що автор – щира людина з християнською любов'ю до людей, що вона, як дитина, милується всім довкола: містами, напоями, близькими людьми. І розумію, що так було задумано – написати щось світле, залишити всі негаразди за лаштунками. Але такі солодощі дуже швидко набридають. І це не тому, що я фанат кривавих триллерів. Просто люблю правду. У 12 років я теж писала такі оповідання, бо вірила в казкових єдинорогів. Проте існує й темний бік Місяця, який теж варто брати до уваги.
Без суму радість втрачає свою цінність і рано чи пізно починає відгонити фальшю.
Ставлю 6/10.
Раджу тим, хто загруз у осінній хандрі і хоче відволіктися і надихнутися чимось приємним та ненав'язливим.
Не раджу реалістам і тим, хто не схильний до меланхолії.