4

Я людина вразлива, тому горори намагаюсь обходити десятою дорогою. Незважаючи на усе це, із творчістю Дереша таки познайомилась. "Поклоніння ящірці" засотує тебе, змушує повністю поринути в малоприємну дійсність маленького західноукраїнського містечка. Ось ти вже разом із трійкою героїв жахаєшся Фєді, увесь час тебе просто неймовірно дратує цей персонаж. Його собака, як і будь-який собака на вулиці, змушує тебе здригатися. Але зовсім скоро Михайло з друзями вирішує свої проблеми у не зовсім стандартний для тінейджерів спосіб. Не розумію чому, але жорстокість у романі для мене не була шокуючою. І смерть тварини, і смерть героя закономірні, справедливі.
Твір сподобався, бо він насичений не лише страшними сценами, а ще й роздумами підлітка, які дивують зрілістю, неймовірними описами Карпат, які змушують занотовувати цілі абзаци, та й жорстокість тримає тебе впродовж усієї історії. Для мене не зрозумілою залишається частина про покинуту будівлю, наркомана й кота, який говорить. Не розумію, до чого тут ще й ящірка. Що це за символ, як його розуміти, чому вбивство стає поклонінням цій ящірці?
Дереша часто звинувачують у плагіаті, сам автор також зізнається, що на нього дійсно вплинули і Кінг, і Лавкрафт. Оскільки я не читала жодної книги майстрів горору, то претензій такого плану не маю. Можливо, дивні, як на мене, частини - це лише данина творчості старшим колегам.
Проте читати було цікаво, під час читання було лячно, тому роман рекомендую - 4 із 5.