4 Книга мила, весела, але дууууже затягнута.

Спочатку була коротенька книжечка від „Дісней”, потім – мультик, за ним підійшла черга фільму, і, нарешті, ми з сином вирішили прочитати і першоджерело. „101 далматинець” – книга безсумнівно гарна. Найбільш мені сподобалося те, як автор розповідає про почуття собак, про їх думки. Так мило, дотепно, влучно може розповісти лише та людина, яка беззавітно любить своїх чотирилапих друзів. Любить так, що навіть думати починає так, як би почула думки собаки.
Почуття гумору автора теж дуже сподобалося. Чого варті витівки цуценят або простуватість їх матусі! А ось що справді приємно вразило, так це любов, піклування та взаємодопомога між собаками. Після прочитання цієї книги якось більш не виникає подиву, чого б це саме собаку деякі люди називають найрозумнішою твариною.
Але книга має і недоліки. Головний з них, на мою думку, це затягнутість сюжету та велика кількість описів та відступів від розвитку подій. Нецікаво просто стає. Особливо дітям. Так і починаєш гортати сторінки і рахувати, скільки ж ще до кінця книги залишилося...
Ще один момент у книзі неприємно вразив. Це коли головна злодійка роману починає перераховувати, як саме можна вбити цуценят. І кінця цим жахливим „методам” не видно... Мені здається, цей момент можна було б прибрати подалі від дитячих оченят, адже така жорстокість – це явно занадто.
В цілому: книгу рекомендую, але більш для дітей середнього шкільного віку. Молодшеньким все ж краще почитати коротеньку версію від „Дісней”.