Человек, дьявол играет с тобой в шахматы и пытается овладеть тобой и поставить тебе шах и мат в этот момент. Будь же наготове, подумай хорошенько об этом моменте, потому что, если ты выиграешь в этот момент, ты выиграешь и все остальное, но если проиграешь, то все, что ты сделал, не будет иметь никакой ценности.

Джироламо Савонарола

"Этот момент" - момент смерті.

Робота присвячена дослідженню еволюції ставлення до смерті на Заході. При чому Захід в досить вузькому розумінні: тут йдеться в основному про Францію та частково про Англію і США. Але це не можна висловлювати як претензію, у кожного дослідження свої рамки. Тим не менш, хоча увага прикована до Франції, я думаю досить просто буде провести відповідні аналогії стосовно власної землі, або навіть самаго себе - ви впізнаєте своє власне почуття в одному із багатьох описів його численних форм.

Перш за все, варто звернути увагу на предмет дослідження - "ставлення до смерті" - в найширшому розумінні цього словосполучення. Річ у тому, що людські почуття рідко вербалізуються, і не варто їх ототжнювати із церковними догмами чи положеннями філософських систем. Чого вартий тільки той факт, що поховання в межах церкви було прямо забороне католицьким богослів'ям ще з часів Середньовіччя, та не дивлячись на це, поховання а церкві відбувались аж до кіця XVIII століття. З іншого боку, це не означає, що Церква не намагалась свідомо модифікувати народне ставлення, при чому сама, в цій взаємодії, піддаючись його впливу. І саме суспільство мирян поділене на декілька страт, а "веде за собою" народну еволюцію чуттєвості і цінностей найвища, тоді як найнища переймає його погляди із запізненням на 50-100 років. Інколи з довшим проміжком: з самого початку право на непорушне поховання, на вічно "нерозриту могилу", мали тільки найблагороднші та найбагатші. Це право починає сприйматись як таке, що його заслуговує кожна, навіть найбідніша людина, тільки з середини XIX століття, до того більшість поховань були массовими. Деякі різкі переміни у відношенні до мертвих викликають майже комічний ефект: 1000 років кладовища знаходились в самому центрі міст, і тут, раптом, в середині XVIII століття почули якийсь запах.

Окремий інтерес являють собою матеріал і метод дослідження, які сформовані особливим становищем свого предмету. Ставлення до смерті досліджується в його розвитку, в хоронологічному порядку. По суті це можна назвати історичним соціологічним дослідженням. Тому в якості матеріалів виступає все, що може мати якийсь зв'язок зі смертю: епітафії, могильні плити, могильні пам'ятники, картини та скульпутри на яких зображена смерть, теологічні трактати, лікарські трактати, особисті щоденники, іконографія macabre, осуарії, заповіти, муніципальні постанови, державні декрети, художня література і т.д. і т.п. Ці всі речі, самі по собі, не говорять про погляди своїх творців; говорити їх змушує Арьєс. Особливість методу полягає у його вибірковості і суб'єктивності. Можливо хтось інший на місці автора вчинив би інакше: зібрав би стільки-то сотень щоденників, пронаналізував, співстатавив, згрупував спільне і подав би результат своїх досліджень вже в сухому залишку (і я не кажу що такий підхід хибний). Інакше робить Арьєс: ми читаємо декілька щоденників разом з ним, він вказує на характерне, виразне і незвичайне, вчимось це інтерпретувати таким чином, щоб побачити, які ідеї стоять за тими рядками. Це спроба бачити в одиничному множинне. Ще одна особливість - цілісність. Досліження відбувається в цілісній картині і висновки, які звучать, стосуються історії європейської смерті в цілому.

Моя власна цікавість до цієї книги виникла із яскравої опозиції в образах ідеальної смерті, які сильно відрізняються у сьогодення та минулого, і не в користь сьогодення. Mors repentina et improvisa - "смерть раптова і несподівана", до якої не встигаєш підготуватись. "Він помер сьогодні вночі, не прокидаючись. Помер найпрекраснішою смертю, яка тільки може бути". Сьогоднішній ідеал - пропустити власну смерть, проігнорувати її, у цьому вам допоможуть лікарі. Гідна смерть дратує, а бути в траурі сьогодні це вже просто непристойно. Як це контрастує із образом кімнати, що заповнена рідними, друзями, чи то просто навіть сусідами; ритуал виконується з дотриманням усіх правил, що прописані в численних трактатах про artes moriendi ("мистецтво помирати"). Mors repentina et improvisa для такої людини звучить буквально як прокляття.

Єдине що, читаючи цю книгу, я зробив величезну помилку - я перервав читання майже на два місяці і через це загальна картина, яку намагається зобразити дослідник, тепер вигядає дуже стертою, оскільки я просто забув багато деталей.