Після "Кумедії з Костем" я мала б насторожитись, але яскрава обкладинка і весела назва розвіяли мою тривогу. Та даремно.
Перед нами хлопчина Федько, якого прозвали халамидником за його вдачу. Веселий, гроза для малюків, непосидючий відчайдух, який зневажає небезпеку. Ігри, в які він грає з друзями майже завжди на грані і з яких купання в калюжі під час грози - це дитячі забавки, а от перехід через річку по льоду, що вже почав розтріскуватися і пливти - це для нього як виклик. Та й правда це було викликом від Толі, ніжного, панського синочка. От тільки Толі також захотілося відчити себе володарем річки і на собі випробувати вдачу. Спроба виявилася невдалою. Та невдалою швидше для Феді.
Рада, що ті часи минули і батьки почали цінувати своїх дітей і виявляти свою любов більш цивілізованим способом, ніж побиття і словесні образи, яких набралося. на доволі невеличку кількість сторінок, аж занадто багато.
Не стрималась і виписала те, як називала Федька мама з татом:
- кляте;
- камінь не дитина,
- мужиченя,
- сибіряка,
- мурло репане,
- сучий син,
- паршивець,
- ірод,
- люципер.
- ідоляка,
- падлюка
А так на Федька казали інші діти та дорослі:
-Босявка,
- зараза,
- одурілий.
- халамидро,
- пробийголова,
- шибеник,
- чортове хлопча,
- стервин син.
Гадаю після двох оповідань з трагічним кінцем, читання Винниченка я відкладу надовго.
Страшна книга, ніби для дітей, але я наприклад не знаю як пояснити своїм донькам те, як поводять себе оточуючі, бо слова "Такі тоді були часи" я вважаю слабким аргументом.

Дальше на русском

После "Комедии с Костем" я должна была насторожиться, но яркая обложка и веселое название развеяли мои тревоги. Но зря.
Перед нами мальчик Федько, которого прозвали оборванцем за его характер. Веселый, гроза для малышей,непоседливый сорвиголова, который презирает опасность. Игры, в которые он играет с друзьями всегда на грани, и из которых купание в луже во время грозы - это детские забавы, а вот переход через реку по льду, что уже начал растрескиваться и плыть - это для него вызов. Да и правда это было вызовом от Толи, нежного панского сыночка. Вот только Толе тоже захотелось почувствовать себя властелином реки и на себе испробовать удачу. Попытка оказалась неудачной. Но неудачной скорее для Феди.
Рада, что то время прошло и родители начали ценить своих детей и проявлять свою любовь более цивилизованными способами, чем избиение и словесные обиды, которых набралось на довольно таки небольшое количество страниц слишком много.
Не удержалась и выписала то, как называли Федьку мама с папой:
- проклятое;
- камень не ребенок;
- мужиченя;
- сибиряка;
- мурло;
- сучий сын;
- паршивец;
- ирод;
- люцифер;
- идоляка;
- подлец.
А так на Федю говорили другие дети и взрослые:
- босявка;
- одурелый;
- халамидра;
- пробейголова;
- сорванец;
- чертов малец;
- стервин сын.
Думаю после двух рассказов с трагическим концом, чтение Винныченка я откладу надолго. Страшная книга, вроде для детей, но я например не знаю, как объяснить своим дочерям то, как ведут себя окружающие потому, что слова "Такое тогда время было время" я считаю слабым аргументом.